"Я бачив: солдати наші голі й босі"

 

— Мы не сепаратисты, если что. Я еду в Макеевку, там ничего веселого нет, — чоловік років 30 стоїть на столичному вокзалі біля швидкісного поїзда "Азов", що прямує з Києва в Маріуполь. Тримає барсетку і пляшку пива. Не називається, на запитання відповідає жестом. Малює пальцем у повітрі три крапки — мовляв, без коментарів. За кілька хвилин починає говорити:

— Я з Києва, у Макіївку їду по роботі. Що сказати — там страшно. Всюди блокпости, деякі будинки обставили так, що люди не можуть вийти з під'їзду, вилазять через вікна. Кожна друга машина на виїзді з міста — люди, які тікають у Київ, Дніпропетровськ. Особливо не хочуть лишатися з дітьми. Треба вводити воєнний стан та скоріше їх відстрілювати, — закурює і просить показати журналістське посвідчення. Вчитується і надпиває пиво.

Цей потяг змінив маршрут: тепер їздить через Дніпропетровськ, а не Слов'янськ.

— Дорога нормальная, езжу по работе почти каждую неделю. Но там все плохо. Люди стремятся съехать, но некоторые не могут: бабушки, дедушки, инвалиды. Что им делать? — 43-річний Сергій їде в Маріуполь. Озирається на провідницю, нахиляється і продовжує пошепки. — У Путина теперь такая тактика: постепенно вводят в восточные области российское население, которое сеет раздор, окружают наших, вытесняют украинцев, заставляют бежать. Так хотят заполонить наши города.

У восьмому вагоні в купе провідника сидить начальник поїзда Ольга Жикал. Передивляється список пасажирів.

— Поїзд напівпорожній. Мало хто висаджується десь посередині. Якщо їдуть, то на Схід. Сюди потяг був майже повний — переважно всі до Києва.

Поряд із вагоном чоловік років 47 розмовляє із сином. Називається Іваном Дмитровичем, говорить російською:

— Поїзд змінив маршрут, бо у Слов'янську розбомбили залізницю. Там же воюють діти, хлопці по 20 років. Я повертаюся в Маріуполь, був у Києві на курсах підвищення кваліфікації. Моє село за 40 кілометрів від Слов'янська. Я бачив: солдати наші голі й босі. Один знімає бронежилет, дає іншому, той — ще одному, — показує, як передають.

Біля іншого вагона стоять троє жінок та батьки з донькою років 6. Ніхто не називається. Запитують, хто примушує журналістів писати не­правду.

— Вчера показывали, что ­везли на Восток какой-то очередной ­батальон. Такие в черных балак­лавах. И Ляшко говорит: защищать идем. Кого защищать? От кого? Как подумаю обо всем этом, мурашки по коже, — одна з жінок років 45 ­торкається руки при слові "му­рашки".

— Не надо никакого военного положения, пусть выведут войска и все, — каже інша.

За кілька хвилин до відправлення пасажири заходять у вагони, провідники піднімають східці і визирають на вулицю. Вздовж потяга біжить білява провідниця.

— Ты чего опаздываешь? Хочешь здесь остаться? — провідник опускає східці.

— Нет, здесь не хочу! — заскакує та у вагон.

За 40 хв. до того зі столиці мав виїхати поїзд Київ — Донецьк. Його скасували. На вокзалі радять уточнювати рух потягів у східні області.

10  тисяч російських бойовиків за останні два місяці заїхали на територію України, з них щонайменше 250 — військових. Кордони перетинають БТРами, БМП, переправляють величезну кількість зброї. Про це розповідає Ярослав Гончар, екс-заступник командира батальйону "Азов". Каже, є оперативна інформація, що в РФ шукають пілотів, які погодяться бомбити Україну з літаків, які Росія відібрала у нас в Криму.

×