— У Порошенка був шанс знайти свого Каху Бендукідзе (був міністром економіки Грузії. — ГПУ) й запустити реформи. Мені не цікаво, хто це зробить. Потрібен результат роботи, а його немає. Саме тому ночую під Радою в наметі. Не маю інших інструментів впливу на владу, — говорить 35-річний Євген Лук'янцев, директор київської автошколи, в наметовому містечку біля парламенту 9 листопада близько 19:30. Він очолює тут медіа-центр.
Наметове містечко біля Верховної Ради стоїть із 17 жовтня. Люди вимагають скасувати депутатську недоторканність, створити Антикорупційний суд, ухвалити закони — про вибори без мажоритарки і про імпічмент президента.
У Маріїнському парку понад 20 великих наметів. Із них угору через труби підіймаються шлейфи диму. Майорять прапори — синьо-жовті, червоно-чорні та Євросоюзу. Розвішані плакати "Мінські домовленості вбивають", "Путін повинен отримати по зубах". Посеред вулиці на розтягнутому екрані люди дивляться фільм "Дев'ять життів Нестора Махна" 2006 року.
— Тут і чай можна закип'ятити. Пічки й намети нам привезли люди з "Руху нових сил", — говорить киянин 34-річний Віктор Козицький.
Запрошує в намет. Найтепліше — біля буржуйки. Він сідає трохи далі від пічки в мисливське розкладне крісло. З ним двоє товаришів. Не називають своїх імен. На дерев'яних піддонах — 10 спальних мішків.
— Скільки людей тут ночують?
— Та коли як. І троє може бути, і 10. Хтось іде додому відпочити. У цьому наметі більшість — кияни, — каже Віктор.
Угорі світиться електрична лампа. Її прикриває клаптик ганчірки. Так не сліпить тих, хто спить.
— Працює кухня від батальйону "Донбас". Вони нас кормлять три-чотири рази на день, — продовжує Віктор Козицький. — У готель "Київ" ходимо помити руки, посуд. Охорона пропускає. У них на першому поверсі є санвузол, в який можна вільно пройти. Один із готелів надає номер, і люди по черзі ходять туди митися. Не знаю, чи наші організатори платять за це.
На вул. Грушевського стоять польова кухня і кілька десятків наметів. На одному плакат: "Харків задніх не пасе". З нього виходить 58-річна Світлана Гнипа, колишній начальник Центру надання соціальних послуг із Харкова.
— Я допомагала соціальним сиротам. У цих дітей батьки є, але вони позбавлені батьківських прав. Одного такого хлопчика виховала. Він мене називав мамою. Це Влад Зубенко. Він — герой Небесної сотні, Герой України. Йому було 22 роки. Тому сьогодні я тут. Не можу зрадити ту золоту дитину.
Близько 21:00 поліція хоче перевірити наметове містечко. Хтось анонімно повідомив про замінування на телефон "102". Комендант Іван Слободяник скликає мешканців табору на збори на площі перед Верховною Радою. Журналістів не пускають.
— Хочете — пускайте. Зайдуть сюда "мусора" — я їду додому! — кричить чоловік із густим волоссям до плечей і кудлатими вусами. — Вибухівку сто тисяч раз можна було занести їхній агентурі й заховати. І тепер "знайдуть".
У табір йдуть кілька поліцейських із собакою. За півгодини обшуку нічого не знаходять.
О 22:30 біля сцени на варті стоять молоді чоловіки. Двоє в балаклавах — із Кременчука Полтавської області. Надворі стає прохолодно.
— Сейчас еще нормально. Будет зима — будем утепляться, — каже один. — Дело даже не в Порошенко. Людям денег не хватает, чтобы выжить. А потом удивляются, почему в стране такой высокий уровень криминала.
2 
35413
Коментарі