16 лютого о 23.00 на столичному майдані Незалежності біля барикад із боку Європейської площі чергує високий чоловік, на вигляд років 60. Він без маски, в касці та військовій куртці захисного кольору.
— Так сталося, що мусили віддати КМДА, — розповідає хлопцеві з "дипломатом" під пахвою. — Щоб випустили наших людей, мусили трошки уступити. Ну, ви не переживайте. Вроді би всіх випустили. Кримінальні справи ще не закрили.
— Що ми досягли цими уступками?
— Ми хвоста пістолєтом тримаємо. У вівторок ідем штурмувати. Чекаємо, що цеї ночі нас мають штурмувати. Ми підготовилися. У нас у танках і войсках порядок. Може ще бути завтра вечором штурм. Ці два вечори ми мусимо бути дуже уважні. Потому що у нас термін кінчається по їхніх вимогах. І ще вони знають, що й ми підемо на штурм. Кінець. Уже терпцю немає. Ми в усі будівлі підем.
— Я в п'ятницю бачив, люди йшли пікетувати Пшонку.
— Та це таке, — махає рукою. — Пшонка це сємочки. А цвєточки будуть потом. Тут хлопці так усі настроєні, що вже один другого з'їв би. Тут уже предєл всьому. Всі у Київраді зараз. Мене нема кому міняти. То я особисто 14 годин без зміни тут стою. Всі пішли туда, а дєд тут мусить стояти.
— Тримайтеся!
— Ми не здамося, повірте. Я додому з поражєнієм не поїду. Я 64-й день тут сьогодні. Так що мені відступати нема куди. Я вже так сфотографіруваний з усіх боків. Хіба без плавок мене ще тут не фотографували. Нам тільки перемога має бути. Бо інакше, я вам скажу, мені вже дальше дороги нема, — сміється.
— А ви чули, що приїжджали з Європи? Щось там казали, щоб Майдан припинив наступ.
— Ми нічо не уступимо. Хай Європа нам не розказує. Ану, покажіть таку країну, щоби таку акцію тримала, як ми тримаєм. Цілий світ на нас дивиться. Але в нас тоже терпіння є, но рветься. Хлопці всі вже мають бронєжилєти, каски, дубінки. А тут є і спецназ, і афганці, і десантура. Тут уже все сколочено. І ця молодьож же адреналіну хотєт. По цьому "Беркуту" ми пройдем так, як ото по бруківці.
Ви виділи наші войска? Та то сємочки. А тут — вооружонні до зубів, похлєщє як "Беркут"! Є у нас домовленість вже з войсками. Що вони будуть тіпа йти на нас, потом обертаються — і стріляють назад. Ну, як ви думаєте, що хтось протів народа піде? — сміється. — Янукович давно дав би їм оружиє, але знає, в котору сторону те оружиє буде стрілєти. Він боїтьси. А 25 числа, запам'ятайте це число, Януковичу буде гаплик. Це якась ясновідіца сказала. Золотий унітаз всьо равно буде наш. Гуцули себе не опозорять. Я сам з Івано-Франківська.
Ади, іде боєць один, — помічає молодого плечистого протестувальника, який поспішає на пропускний пункт. — Отакі у нас тут орли.
— Эти орлы стоять устали уже, — каже той. — Я с Одессы. Надо воевать.
О 23.30 на східцях столичної міськадміністрації стоять кількадесят активістів "Правого сектора". Двері до адміністрації зачинені, світла у вікнах немає. Чоловіки гріються біля бочок перед входом. Голосно обурюються, що здали приміщення КМДА.
— "Свобода" под Яныка легла. У пацанов мозгов нету. Теперь товарищ Тягныбык отойдет в сторону, вроде он революции и не делал, — кричить високий чоловік у балаклаві. — "Свобода" своих сдает!
— На що вони надіються? Нам усім дадуть по "п'ятнашці", а їм по 8. Менший срок сидіти хочуть, чи що?
— Треба поставити караули, щоб туди ніхто не зайшов, поки всіх наших не випустять. Щоб отак: КМДА ми звільнили, вимоги виконали. Але нікому туди зайти не дамо.
Стукають бітами об щити.
— "Свобода" крутила любов з "регіоналами", з комуністами. Це ж все ізвєсно. Просто про це мало говорять. Там криміналітет.
Віддалік стоять кілька хлопців.
— Полякалися "свободівці", — каже один.
— Ти знаєш, комендант КМДА Руслан Андрійко зробив тактично правильно. — заперечує інший. — Здав об'єкт, який у разі чого можна знову захопити. Зате люди тепер на волі.
3 
1
Коментарі