До повномасштабного вторгнення в Україну були дискусії у ЗМІ — кого саме слід вважати опозицією? А також якими можуть бути легальні форми її діяльності, щоб вона не ставила під загрозу національну безпеку та авторитет вищого командування?
Саме повномасштабне вторгнення моментально розставило акценти і найбільшу опозиційну, точніше - ворожу проросійську партію в парламенті заборонили. До якогось конкретного результату дискусії не призводили, адже ґрунтувалися на аналізі поодиноких дій та висловлювань тих, або інших політиків. А, погодьтеся, зробити певні конструктивні прогнози з того, яким кольором зроблений манікюр у Кіри Рудик з партії "Голос" — неможливо.
Однак, як би не було прикро, саме повномасштабне вторгнення моментально розставило акценти і найбільшу опозиційну, точніше - ворожу проросійську партію в парламенті заборонили після 24 лютого 2022 року.
Загалом, роль здорової демократичної опозиції важко переоцінити. Вона - неодмінний атрибут зрілого громадянського суспільства. Саме вона є тим внутрішнім голосом, котрий не дає узурпувати владу і запобігає фатальним помилкам правителів.
Унікальна перемога Слуг
Наразі в Україні опозиція лише формується і структурується. Її остаточне оформлення відбудеться після завершення війни. Але певні ролі опозиціонери приміряють впродовж війни, оскільки громадяни насамперед запам'ятають саме ці образи воєнного часу.
Отже, вибори призупинено. Воєнний стан надав нові повноваження на воєнний час офісу президента.
Рейтинг у влади зараз усе ще високий чималою мірою через узурпацію медіа-простору. Це дуже важливий момент.
Більш ніж через два роки після повномасштабного вторгнення Росії політична опозиція в Україні зменшилася, але продовжує впливати на українську політику. Хоча президент Володимир Зеленський і його партія "Слуга народу" все ще контролюють парламент, депутати поза його партією також мають певний вплив на громадську та міжнародну позицію щодо українських питань.
Крім того, активне громадянське суспільство час від часу забезпечує перевірки законодавчої та виконавчої влади Зеленського.
Політична опозиція в Україні була ослаблена ще до початку повномасштабного вторгнення після переконливих парламентських виборів у 2019 році
"Не можна ігнорувати роль опозиції в Україні, як, наприклад, у Росії", — вважає професор порівняльної політології Києво-Могилянського університету Олексій Гарань. - З повномасштабним вторгненням і воєнним станом, за введення якого також проголосувала опозиція, безумовно, вся увага була зосереджена на президенті та головнокомандувачі. У той час популярність Зеленського стрімко зросла і була мовчазна домовленість не надто критикувати владу, але тепер роль опозиції знову активно зростає".
Політична опозиція в Україні була ослаблена ще до початку повномасштабного вторгнення після переконливих парламентських виборів у 2019 році, які дали партії Зеленського "Слуга народу" однопартійну більшість, котру в Україні називають монобільшістю.
Хоча для ухвалення більшості законів необхідно лише 226 голосів, його новостворена партія отримала 254 місця. Відтоді їх кількість зменшилася. Деякі місця можуть бути заповнені лише після виборів. Проте кількість багнетів, котрі має в парламенті партія "Слуга народу", все ще залишається вищою за бар'єр коаліційної більшості - 226.
Ця переконлива перемога була унікальною в пострадянській демократичній історії України, дозволивши Зеленському правити без створення коаліції, що було необхідно в попередніх скликаннях парламентів.
Проте лідери опозиції продовжували пропонувати законопроєкти та використовувати свої платформи для формування національних дискусій. Щоправда їхні законопроєкти не приймалися монобільшістю до уваги, а от, наприклад, у 2019 році, коли Зеленський обговорював можливу мирну угоду з президентом Росії Володимиром Путіним, лідери опозиції допомогли розпалити громадське обурення.
Бойове хрещення Порошенком
Попередник Зеленського, колишній президент Петро Порошенко, підкреслено відверто критикував і вважав згаданий мирний план "формулою Путіна". Його фракція "Європейської солідарності" підписала спільну заяву з двома іншими опозиційними партіями – "Батьківщиною" та "Голосом", вимагаючи не йти на поступки. І сам Петро Порошенко офіційно звернувся до багатотисячного натовпу на Майдані Незалежності під час протесту проти "мирного плану Путіна" під назвою "Червона лінія для Зе".
Зрештою, Зеленський відмовився від плану.
Петро Порошенко намагався представити себе більшим патріотом, ніж Зеленський
Протягом перших років президентства Володимира Зеленського його головний політичний опонент Петро Порошенко намагався представити себе більшим патріотом, ніж Зеленський, якого він зображував як людину, яка може піти на поступки Росії.
Ця стратегія Порошенка, вочевидь певною мірою вплинула та переформатувала акторський світогляд президента Зеленського, котрий у 2019 році казав, що варто просто перестати стріляти й війна припиниться. І коли в 2022 році почалося повномасштабне вторгнення Росії, Зеленський, принаймні для світової спільноти, став символом визвольної боротьби України проти Росії. Хоча планета аплодувала Зеленському не завдяки його роботі, а всупереч тому, що він робив до війни. І ці аплодисменти лунали для ЗСУ, волонтерів та українського народу.
Новий політичний ландшафт
Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році миттєво змінило політичний ландшафт. Зеленський швидко оголосив воєнний стан, і країна, включно з політиками з різних партій, згуртувалася довкола нього. Законопроєкти про продовження воєнного стану та низка законів, щоб перевести країну на воєнний стан, отримали майже загальну підтримку в усьому політичному спектрі.
Іншим політичним наслідком вторгнення стало призупинення виборів в Україні, що дозволило партії Зеленського тримати контроль до закінчення воєнного стану. Однак навіть опоненти Зеленського погоджуються, що проведення виборів під час великої війни було б логістично неможливим, і з 2022 року підтримують продовження воєнного стану кожні 90 днів.
Через місяць після вторгнення Зеленський оголосив про заборону 11 проросійських політичних партій, включно з "Опозиційною платформою – За життя", яка на той час мала 44 місця в парламенті, найбільшу частку після "Слуги народу". Пізніше українські суди постановили накласти арешт на активи партії, хоча багато її членів продовжують працювати в парламенті під іншими прапорами, здебільшого залишаючись поза увагою.
"Хоча в перші місяці після вторгнення була усна домовленість про консолідацію всіх парламентських фракцій і груп, але, звичайно ж, ця узгодженість і консенсус тривали недовго", - каже парламентський аналітик громадсько - політичного руху "Чесно" Олександр Саліженко.
За словами Саліженка, після того, як у результаті першого контрнаступу бойові дії були відведені з півночі та від столиці, перемістившись на схід і південь України, єдність парламенту пішла на спад.
Окрім партійних розбіжностей, власна партія Зеленського також виявила ознаки розколу.
У "Слузі народу" майже немає потужних політичних фігур. Про них ми забудемо після наступних виборів...
Воєнні обриси опозиції
Водночас певний консенсус у парламенті наразі ще є . Щоправда, він не такий міцний і широкий, як був раніше. Зокрема, опозиційні фракції голосують за законопроєкти, що стосуються пріоритетів оборони, але вони не підтримують рішення та законопроєкти урядовців.
Отже, в українському парламенті є опозиція. Вона досить активна, послідовна, має свій порядок денний, який уперто відстоює.
"Європейська солідарність" — проєвропейська інтеграційна партія. Її очолює п'ятий президент України Петро Порошенко, який залишається запеклим суперником Володимира Зеленського буквально з моменту перемоги останнього на виборах 2019 року. Порошенко заявив, що планує знову балотуватися на наступних президентських виборах, але підкреслює, що потрібно дочекатися закінчення війни. Перед повномасштабним вторгненням правоохоронні органи відкрили проти Петра Порошенка кілька справ, чим викликали підозри і в Україні, і в світі в розгортанні політичних переслідувань як інструменту тиску на опонентів.
ВО "Батьківщину" і проросійські політсили, і опоненти з демократичного табору називають "популістською", хоча це не заважає їй тримати своє стабільне електоральне ядро. "Батьківщина" вважається м'яко-проєвропейською партією. Її лідерка, колишня прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, була в авангарді Помаранчевої революції 2004 року, що призвела до анулювання перемоги Віктора Януковича на виборах після повідомлень про фальсифікацію виборів.
Партія "Голос" визнана єдиною ліберальною силою парламенту в 2019 році, але в 2021 році партія розкололася на дві групи – "Голос" і "Справедливість" через розбіжності в керівництві. Партія "Голос" лобіювала всередині країни та на міжнародному рівні просування антикорупційного законодавства в Україні. Її законопроєкт включає більш суворі перевірки щодо корупції, ніж проєкти, запропоновані правлячою партією.
Представники опозиції також забезпечили суттєвий контроль над владою більшості, сприяючи прозорості парламенту. Під час важливих засідань парламенту військового часу, які залишаються закритими для громадськості, Олексій Гончаренко з "Європейської Солідарності" та Ярослав Железняк з "Голосу" регулярно публікують оновлену інформацію про рішення та роботу парламенту.
Що стосується депутатів від нині заборонених проросійських партій, то вони зараз є одними з надійних прихильників порядку денного Зеленського з точки зору голосів у парламенті, згідно з даними, зібраними політичною групою "Чесно". Ну, звісно, бо ніщо так не міняє позицію у житті, як три кримінальні справи проти Шуфрича. Та й клацання запобіжника біля колінної чашки також міняє погляди на 180 градусів.
Дехто вважає, що це, ймовірно, спроба зберегти свою політичну кар'єру та пом'якшити негативну реакцію на майбутніх виборах від попередньої підтримки Росії.
"Я б сказав, оскільки вони бояться свого майбутнього, вони насправді намагаються бути дуже лояльними до уряду", — вважає Олексій Гарань.
Що за поворотом?
Щойно війна закінчиться, Україна, швидше за все, переживе ще одну драматичну зміну політичного ландшафту. Мир означатиме припинення воєнного стану, що призведе до автоматичного запуску виборів, ймовірно, протягом шести місяців.
Нові політичні сили потенційно можуть набути форми організованої партії на чолі з видатними волонтерами часів війни або солдатами, які повертаються з фронту. Але зараз це все під питанням. Поки рано говорити, що буде.
Може бути, що й "рожеві поні", котрі заполонили ефір "хорошими русскими" осідлають електорат Шуфрича й підуть на вибори.
Проте Україна точно збереже свою демократію та уникне будь-яких спроб монополізації влади, значною мірою завдяки своїй історії плюралізму, сильній культурі медіа та публічної критики керівництва – яка триває навіть під час війни.
Українці не хочуть диктатури. Вони рішуче виступають за демократію. І, загартовані війною, знають як її відстоювати.
3 
1
Коментарі