— Ліна Костенко дзвонила мені на Різдво: "Світлано, беріть доньку і біжіть. У нас у холі вертеп", — згадує 66-річна поетеса Світлана Йовенко.
Запрошує до своєї квартири на 7-му поверсі письменницької багатоповерхівки на вул. Гончара, 52 у столиці. 30 років тому її побудували на кошти Спілки письменників. Мешканці були добре знайомі, тому на Новий рік і Різдво дім перетворювався на великий вертеп.
— На вертепи до Ліни Костенко приходили сусіди вибрані, ті, кому вона дзвонила, — каже Світлана Андріївна. — А Жулинський і Яворівський завжди самі приходили.
Раз Жуля таке утнув, що я довго відходила. Отримала під Новий рік листа з Америки від Антоніни Пипко. Писано англійською мовою, що вона, донька американця українського походження, отримала заповіт батька — поділити 40 тисяч доларів серед українських письменників. Просила мене передати їх Яворівському, щоб використав на видання книжок. Чек був у листі. Я розглядала його на світло — ніколи чеків не бачила з банків американських. Піднімаюся до Яворівського. Він виймає коньяк: "Ми маємо це обмити!". Потирає руки: "На ці гроші треба спершу купити машину спілці. Бо я не маю як їздити". — "Володя, чек віддам тільки під розписку". Він пише розписку, намагається додзвонитися в банк. А було 31 грудня. Банк не працював. Дзвонить перед Різдвом: "Адресат вирахуваний. Сусіда Жулинський". Виявилося, що Микола Жулинський був в Америці у відрядженні і, певно, після хорошої пляшки, розіграв нас. Такий лист прийшов також Ліні Костенко, тільки на 18 тисяч доларів. Ліна Василівна так образилася на Жулинського, що не хотіла з ним розмовляти. Вона якраз потребувала 18 тисяч доларів на видання книжки доньки.
На дев'ятому поверсі живе 69-річний дитячий письменник Анатолій Качан.
— Сусідські застілля ми дуже любили. У ті часи я на Новий рік бджолярську маску одягав. А після Чорнобиля все як одрубало. Тепер у гості ходять вибірково. Ліна Василівна завжди тримається герметично. Я бував у неї, бо працював у Шевченківському комітеті, і потрібно було то те, то те передати. Дзвоню в двері. "Та заходьте вже", — каже. Коли вже говорила, там важко було слово десь вставити.
Яворівський намагався зґвалтувати "циганку" Дрозда
Академік 71-річний Микола Жулинський пригадує, як зустрічав Новий рік 1987-го.
— Як на диво була тоді якась дивовижна веселість, хоч рік був наступний після Чорнобиля. Зазвичай зустрічали Новий рік у родині Дроздів-Жиленків. Я одягнув білу чорнобильську уніформу. На обличчя — респіратор. Узяв від пилососа шланг, і цим шлангом, начебто дозиметром, вимірював рівень інтелекту. Тільки не було в тому респіраторі чим дихати, холєра ясна.
Дочка Дрозда Орися виготовила так звану вагу таланту — на одній шальці на гачку висів кошик, а з другого боку — стрілка з позначками. Після коляди я підходив до господарів з вагою таланту, і вони повинні були покласти в кошик дарунок. Стрілка стояла на позначці "графоман", далі ішла "посередність", потім "талант" і нарешті "геній". Треба було дуже багато покласти, щоб досягнути рівня таланту. Ми тоді наколядовували і вина, і горілки, і ковбаси.
Володимир Дрозд вбирався циганкою.
— Мав квітчасту спідницю, перуку йому позичила теща. Пам'ятаю комічну ситуацію, коли Володимир Яворівський намагався зґвалтувати "циганку" Володимира Дрозда. Почав з нього здирати колготки. Вони вовтузилися на підлозі. Це викликало і сміх, і обурення.
У Штати їздив 1989-го в наукове відрядження у Гарвардський університет.
— Мені до рук випадково потрапила ціла купа викинутих чеків. Понаписував друзям різні суми і відіслав у Київ. Над Ліною Василівною я не посмів так сміятися. Я її двічі попереджав, щоб чекала на підозрілий лист і не звертала на нього уваги. Але вона чогось повірила.
Коментарі