У новорічну ніч 1956-го в російському місті Самара в будинку N84 по вул. Чкаловській працівниця трубкового заводу ім. Масленникова 20-річна Зоя Карнаухова скам"яніла.
— Історію про "Зоїне стояння" мені розповів священик, — переказує "ГПУ" по телефону киянин 19-річний Ігор Вавелюк. Він прислужує в одному зі столичних православних храмів. — Того вечора компанія молоді зібралася на танці. Зоя стояла у кутку, бо її кавалер запізнювався. Спересердя схопила ікону Миколи Чудотворця і сказала: "Візьму цього Миколу і з ним танцюватиму". Дівчата намагалися зупинити Зою, але вона лише повторювала: "Якщо Бог є, він мене покарає". Цієї миті в кімнаті здійнявся неймовірний шум, ударила блискавка. Усі розбіглися зі страху, а коли повернулися в будинок, побачили скам"янілу Зою з іконою в руках. Вона була холодна, наче мармур, але серце билося. Прибігли медсестри. Намагалися її розворушити, але голки у шприцах ламалися і гнулися. Хотіли забрати Зою в лікарню на обстеження, але не змогли зрушити з місця — приросла ногами до підлоги.
Зоя простояла чотири місяці. Людей до неї не пускали. Під будинком позмінно чергували двоє міліціонерів. Опівночі Зоя страшно кричала. Біля неї молилася мати. До тіла дівчини підпустили лише професора медицини з Москви та ієромонаха Серафима. Той відслужив Водосвятний молебень і зумів забрати ікону із Зоїних рук.
— Перед Благовіщення попросився до будинку славний такий старець, — веде далі Вавелюк. — Міліціонери пустили його. Чули, як він сказав: "Ну, що, втомилася стояти?". Коли побігли його виводити, нікого не знайшли. Після того казали, що це був Святий Миколай. А в ніч на Христове Воскресіння Зоя голосно закричала: "Молітеся!". Ожила й упала. Мати поклала її в ліжко. Три дні вона гірко каялася в гріхах і відійшла до Господа.
Про самарське диво занотовано у стенограмі 13-ї Куйбишевської обласної компартійної конференції. Там радилися, як спростувати скам"яніння Зої Карнаухової.
1 
35413
Коментарі