— Якось на Борщагівці замальовував на паркані написи з рекламою наркотиків в інтернеті. Одна баба сказала — роблю це, бо хочу стати президентом. Пояснив, що не можу балотуватися, бо не маю українського громадянства. Вона відповіла: "Тоді завтра Конституцію під вас перепишуть і зможете". Після того мене почали називати президентом Борщаги, — каже 35-річний Давід ПЛАСТЕР з американського міста Спрингфілд. Із 2012-го живе в Україні.
Він працював інструктором і радником у Національній гвардії. Останні півроку разом з однодумцями прибирає від сміття Борщагівський район столиці.
— Уперше побував в Україні 2011 року, — розповідає Давід Пластер. Раніше був медиком в американській армії. — Приїхав на запрошення друзів, яких знайшов завдяки українській діаспорі у США. Прибув у аеропорт "Київ". Вдихнув свіже приємне повітря і одразу закохався в українську столицю. Восени 2012-го завершив службу в американській армії і почав шукати, де б оселитися. Зупинив вибір на Україні. Запах борщу і страв із печі змусили почуватися тут, як удома. Вечорами збиралися з друзями. Вони ще тільки вчили англійську, а я знав українською лише кілька слів. Нашим перекладачем був джин. Маю товаришів із Дніпра, Харкова, Львова та Вінниці. Вони для мене, як родина. Дружба не визначається географією.
Передбачив Революцію гідності та війну на Донбасі, каже.
— Новий рік 2013-го святкував із друзями в Закарпатті. З наближенням півночі вони всі записали бажання. Я не зовсім зрозумів, що вони роблять. Тому написав передбачення на наступний рік. Там ішлося про те, що Україну чекає криваве протистояння, потім буде війна, і врешті — ветеранська криза. Коли розповів про це друзям, вони затихли. Сказали, я нічого не розумію, бо не українець. Відповів: "Сподіваюся, що помиляюся".
Брав участь у Революції гідності.
— Жив тоді на Майдані, — говорить Давід. — Намагався робити все, що можу. Надавав медичну допомогу, вчив накладати пов'язки та лікувати кульові поранення. Купляв протестувальникам цигарки, чай, каву, воду та їжу. Багато людей думали, що я приїхав із Польщі. Це через акцент, який з'являвся, коли я розмовляв українською. Називався поляком Майклом. Не хотів, щоб знали, що я американець. Могли думати, ніби дію від свого уряду. Дратували іноземці, які приїжджали на Майдан, щоб зробити фото. Потім говорили, що допомагали українцям.
Після початку війни на Донбасі два роки жив у Слов'янську.
— Привіз медичні матеріали та ліки. Часто ночував у спальному мішку за кілька кілометрів від лінії вогню. Разом із командою навчив понад 10 тисяч людей військових медичних стандартів НАТО, — розповідає. — Курси могли пройти всі бажаючі. На допомогу українській армії віддав 150 тисяч доларів. Місцевим бабусям установлював бойлери і ворота. Спілкувався з ними і пропонував допомогу. Люди — це найкраща інвестиція, яка завжди повертається.
Зараз Давід живе у Києві. Заснував тут безкоштовний проект із вивчення англійської мови для військових і їхніх сімей.
— Вираження почуттів і болю іншими мовами має терапевтичний ефект. Це змушує думати і робить простішим процес виявлення проблеми. Допомагаю, бо соромно стояти осторонь. Українці близькі американцям по духу. Вони теж жадають свободи й готові за неї боротися. Війна з Росією нагадує час, коли США боролися з англійськими колонізаторами.
Відмовився від участі в шоу "Холостяк"
Давід Пластер неодружений. У Києві живе сам.
— Мені пропонували взяти участь у шоу на зразок "Холостяка". Відмовився. Не хочу почуватися товаром на вітрині, — каже. — Для мене єдиний критерій вибору — це кохання. Але складно кохати. Бо важко довіряти, коли так багато жінок дивляться спочатку на мій паспорт. Не хочу, аби люди спілкувалися зі мною тільки тому, що я американець. Для них я краще представлюся: "Давід, хороший хлопець, який допомагає людям".
Коментарі