— На старость стали с Павлом Даниловичем очень похожими. Кто не знает, что мы муж и жена, думают: брат и сестра, — розказує киянка Тамара Крижанівська, 73 роки.
Портрет жінки та чоловіка 85-річного Павла Даниловича показують на фотовиставці "Половинки". Їхню схожість за формою носа і губ, розрізом очей помітила київський фотограф Ніна Ліщук.
Подружжя живе у трикімнатній квартирі на столичному масиві Борщагівка. Господарі сідають на диван навпроти вентилятора.
— Ми разом навчалися в топографічному технікумі, — Тамара Федорівна бере чоловіка під руку. — Ходили одним коридором, обідали в одній їдальні, але не були знайомі. Після навчання пішла влаштовуватися на роботу. Направили в Орловську область топографом. Познайомилися на річці. Павло запросив на побачення. Попередив: "Під час війни мене вивезли у Німеччину, тому називають неблагонадійним. Добре подумай перед тим, як зв'язуватися з ворогом народу". Та я ні про що не замислювалася, бо закохалася.
Павло Данилович ставить на стіл портрет дружини в юності. В неї пишна зачіска і тонкі чорні брови.
— Таку красуню я не міг пропустити. Вона сама запропонувала одружитися. Поверталися разом із роботи через парк Шевченка. Тамара питає: "Ти мене заміж думаєш брати?". Одружуватися не збирався, бо не мав грошей і житла. Але боявся втратити Тамару, тому погодився. Прийшов додому та сказав: "Мамо, я женюся".
— Весілля зробили скромне, — згадує Тамара Федорівна. — Одружувалася у сукні, що вдягала на випускний у технікумі. Прийшли у Шевченківський загс, а там працівниця сварить злісного неплатника аліментів. Побачила нас і грубим голосом: "Вам чого треба?". Розписала і навіть не привітала. Жили в одній кімнаті зі свекрухою. Своє ліжко відгородили шафою.
Мають двох доньок і трьох онуків. Відсвяткували 55-ту річницю шлюбу.
— У молодості ми були різні, — додає Павло Данилович. — Схожими стали десь на 40-му році шлюбу. Сусідка зустріла нас біля ліфта і каже: "Скоро у вас буде одне лице на двох". Вдома подивилися в дзеркало, а ми, як дві краплі води. Сварилися лише через ревнощі, хоч приводів ніхто не давав. Працював на військовій картографічній фабриці. Там одні жінки. Зразу попередив: "Якщо хтось мене хоч торкнеться, Тамара Федорівна вам роти пороздирає".
— А що було робити? Це мій чоловік і нема чого на нього посягати. В молодості красивою була й багато чоловіків заглядалися. Але вони все життя були для мене пустим місцем. Якось йому на роботі дали путівку на море. Не хотів сам їхати, але вмовила. Через тиждень повернувся. Сказав: "Я без тебе на те море дивитися не можу". Недавно прокинулася, а чоловіка немає. Виглянула у вікно, а він уже біжить з оберемком ромашок. Часто балує квітами.
— Люди підсвідомо шукають половинку, схожу на себе, — розповідає київський психолог Валентина Домська. — З часом ця подібність стає помітною для всіх. За 30-40 років шлюбу люди можуть стати, як двійнята чи близняти. Одночасно зістарюються. Навіть зморшки з'являються в однакових місцях. Такі подружжя доживають разом до золотого і платинового весілля.
Онучка вийшла заміж за югослава і поїхала за кордон
Тамара Крижанівська росла без батька. Познайомилася з ним у 40 років.
— Мама була на восьмому місяці вагітності, коли застукала тата на зраді, — розповідає Тамара Федорівна. — Знайомий їй сказав: "Катя, ти така наївна. Твій чоловік до Надьки ходить". Вона в тієї Наді й застала його в білизні. Зібрала речі і пішла до мами. Коли я одружилася, Павло сказав, що я мушу побачитися з батьком. Виявилося, він жив у сусідньому під'їзді. Навіть вибачення не попросив. Спілкуватися не схотів, а я й не набивалася. Після того кілька разів бачила його на вулиці. Не говорили, лише віталися. Він узяв за дружину ту Надьку. Від неї мав дочку, на місяць молодшу за мене. Перед смертю Бог його за все покарав. Спочатку в нього померла дочка, за рік — дружина. Онучка вийшла заміж за югослава і поїхала за кордон. На старість залишився сам. Після смерті два місяці лежав у морзі, бо не було кому поховати.
1 
1
Коментарі