Майстерня-музей скульптора Валентина Зноби, 77 років, займає двоповерховий особняк на вулиці Перспективній у Києві. У внутрішньому дворику — гіпсова копія козака Мамая з конем. Такий Мамай, тільки бронзовий, стоїть на майдані Незалежності, біля консерваторії. Господар, у сірому костюмі та кольоровій краватці, запрошує до майстерні.
— У дворику для скульптури "Козак Мамай" мені позував кінь Барсик. Він — знаменитість, знімався у фільмі про Богдана Хмельницького, — розповідає. — У нас і жив.
Скульптури у трикімнатній майстерні розміщені на полицях і підставках. Справа від входу, на столику — бронзове погруддя Віктора Ющенка з написом "Президент України".
— Ющенко приходив до мене, коли ще був головою Нацбанку. Робив я й пам"ятник його наставнику Вадимові Гетьману. Він стоїть тепер на Байковому кладовищі, — підпирає руками боки.
Клінтон прислав листа з подякою
Під сходами на другий поверх — півтораметрова гіпсова жіноча голова у золотому віночку з троянд.
— Мене питають, коли це я встиг зробити Юлю Тимошенко, — усміхається. — А це голова від монумента слави у Херсоні.
Гранітного Леніна на майдані Незалежності ви робили?
— Я, — каже тихо. — Разом із батьком Іваном Степановичем та Василем Бородаєм — автором статуї Батьківщини-Матері. Десять років на нього пішло.
Шкода було, що Леніна зняли?
— Його розібрали. Тепер він зберігається у реставраційних майстернях. От в Англії та Франції пам"ятники не знімають, — додає з досадою.
Зате ваш "Козак Мамай" — популярна скульптура на Майдані.
— Так і було задумано. Діти залюбки залазять на коня, фотографуються. Та й дорослі не відстають від них. Мідного списа у руках козака довелося замінити на сталевий.
Посеред майстерні на металевих ніжках-підставках різної довжини стоять чоловічі портрети.
— Це Іван Драч, Лесь Танюк, Анатолій Кочерга, Дмитро Гнатюк, — перераховує скульптор. — Ліпив і акторку Марію Капніст. Вона була графинею, за це 24 роки відсиділа в Сибіру. Приходила до мене у майстерню разом із дружиною Колчака — головнокомандуючого царської армії. Любив у мене бувати й Олесь Гончар.
Поруч із скульптурами українських діячів на низькій підставці гіпсові голови Білла і Хіларі Клінтон.
— Коли зробив портрет американського посла в Україні Романа Попадюка, той попросив зробити ще й Клінтона. Навіть привіз його фотокартки. Але я дивився на Клінтона по телевізору, коли він приїздив в Україну, і ліпив як із натури, — сміється. — Бронзове погруддя йому вручили в Маріїнському палаці від українського уряду. Потім він прислав листа з подякою.
Біля портрета художника і мистецтвознавця Білецького, на залізній підставці — гіпсова голова Леоніда Кравчука. Він молодий, усміхнений, без окулярів.
— Кравчук має цей портрет, тільки бронзовий, — пояснює господар.
А Кучма є? — запитую.
— Та от він, — Зноба показує у закуток, де скупчилося кільканадцять голів.
Бронзовий Кучма підпирає підборіддя рукою.
— Леонідові Даниловичу запропонував: зображу вас у задумі, бо вам є про що думати, — Зноба лукаво усміхається. — Кучма тільки кивнув.
Чий портрет зробили найшвидше?
— Якось грав у шахи з мистецтвознавцем Кеміновим, а у перервах між грою зробив його портрет. Він написав книжку про те, що скульптурний портрет можна зробити за півтора місяця. Після зустрічі зі мною казав, що від цієї книги відмовляється. Говорив, що я зумів уловити його сутність.
Кого простіше ліпити — чоловіків чи жінок?
— Чоловіків. У жінок складніші форми, але вони красивіші. Хоча бувають і мужики гарні. Головне, щоб людина була цікава, — каже Зноба.
Ліпили дружину?
— Тетяну ви можете побачити у скульптурній композиції біля входу до Верховної Ради. Вона була прообразом жінки, що символізує мистецтво. У руках тримає пензлі, поруч лежить ліра. А взагалі ми одне одному постійно позуємо.
Над чим зараз працюєте?
— Задумав зробити двометрового Геракла з дружиною і кентавра. У внутрішньому дворі під навісом лежить приготована для них мармурова брила.
Ліпите когось із знаменитостей?
— Зараз працюю над тенором Володимиром Гришком. Показати не можу, він ще не висох. Задумав і Кличків. Із Кличками ми попередньо домовилися, але я ще не починав.
До кімнати заходить дружина пана Зноби Тетяна — у чорних брюках та довгій легкій блузі, з-під квітчастої хустки вибивається довге кучеряве волосся. Запрошує у вітальню до столу.
— У нас богемна розкіш, — махає у бік антикварних меблів та картин.
Господиня пригощає смаженими ковбасками і домашньою аджикою. У металеві чарочки наливає коньяк.
А хто ця білява дівчина на картині над столом? — запитую.
— Це я сорок років тому. Мій батько малював, — відповідає з ностальгією пані Тетяна.
1929 — народився у селищі Софіївка Дніпропетровської області
1953 — закінчив Київський художній інститут
1971 — одружився з художницею Тетяною Голембієвською
1974 — народився син Микола
1982—1985 — голова київської організації Спілки художників
1984 — започаткував вернісаж на Андріївському узвозі
1990 — помер батько, скульптор Іван Зноба
2001 — народилася онука Вероніка, разом із сином зробив скульптуру "Козак Мамай", що стоїть на майдані Незалежності
Народний депутат Верховної Ради УРСР одинадцятого скликання, заслужений діяч мистецтв, член п"яти академій мистецтв, лауреат Шевченківської премії, почесний громадянин Києва
3 
1
Коментарі