21 серпня письменника Олеся Ульяненка поховали на Байковому кладовищі. Він помер 48-річним від хронічної ішемічної хвороби серця. 18 серпня друзі знайшли Олеся мертвим у його київській квартирі. Три дні збирали гроші на похорон. Хотіли везти тіло до Хорола на Полтавщину, де літератор народився. Але домоглись, аби безкоштовно виділили місце на Байковому цвинтарі столиці.

— Думаю, Олесь помер на молитві. Застали у позі, в якій зазвичай молився. Може, вколов собі магнезію і чекав, доки вона подіє. Лежав спокійно, обличчям у подушку, не мучився, — каже його помічниця 39-річна Євгенія Чуприна у дворі Михайлівського собору. Покійного відспівують у церкві Івана Богослова.

Розповідає, що сьогодні бачила Ульяненка вві сні.

— Снився дуже молодий. Була якась п"янка. Сказала, що він дуже красивий на молодих фото. Хтось вигукнув: "У маестро ювілей!" Сказала Лесю, що він помер. Він спитав: "А від чого я помер?" Якби гроші, що зібрали на його поховання, дали на ліки, він був би живий.

На Байковому цвинтарі ховають у 33-му секторі, неподалік могил письменника Григора Тютюнника і телеведучого Ігоря Пелиха. Біля ями стоїть табличка "Ульянов Олесь Станіславович, 48 років". Ульяненко — його творчий псевдонім.

Жінка з квітами тихо каже іншій:

—  Від серця помер? Не дивно, така жара була. Шкода, що дітей не залишив. Може, талант передався би.

Голова Спілки письменників Володимир Яворівський, 67 років, говорить із матір"ю.

— Сама живу. Який там город, нема нічого, — розповідає Катерина Василівна, 70 років. Спирається на костур.— Пенсія 700 гривень. Є менша дочка, живе в Америці, помагала йому.

Сестра Валентина, 46 років, приїхати не змогла — не встигла оформити документи. Обговорюють, що робити зі спадщиною.

— На його квартиру можуть уже гострити зуби. Поможемо, забезпечу депутатськими листами і дзвінками, — обіцяє Володимир Яворівський.

Режисер Володимир Тихий, 40 років, знав Олеся Ульяненка з 2002-го. Півтора року писали сценарій за його романом "Сталінка". Фільм не вийшов через брак коштів.

— Півтора місяця тому він просив мене: "Ти не знаєш, в кого є машина? Хочу привезти маму в Лавру". Від Уляна це дивно було чути, з мамою в нього були напружені стосунки. Вона не сприймала його творчу діяльність.

У Спілці письменників, на вул. Банковій, проводять поминальну вечерю. Біля входу курить літератор Михайло Бриних, 35 років. Він забирав із моргу тіло. Гроші на похорон збирав письменник Сергій Батурин.

— У перший день зібрали 30 тисяч гривень, — говорить Михайло. — Ніхто шевченківських лауреатів на "шару" не ховає. Одна тільки цокольна огорожа коштує 15 тисяч. Скульптори обіцяли допомогти з пам"ятником. Труна недорога, скромний звичайний варіант. Улян не був новим русскім, завжди стібався з пишних похоронів.

Кошти давали друзі, читачі, політики. Екс-президент Віктор Ющенко виділив гроші матері.

— Лесь був людиною емоційною, іноді неадекватною у судженнях, — згадує кінодраматург Іван Сергієнко, 39 років. — Якийсь час випивав, потім 13 років узагалі не пив. Не міг говорити півправди. Ляпав, що відчував. Звісно, Московському патріархату не подобається, коли людина знана, яку в школі вивчають, каже: "То все чортівня в Лаврі позасідала". Казав, що вони на нього наклали анафему.

Згадує, як Олесь жив у гуртожитку:

— Писав щось зі снів, тому спав неймовірно довго. Харчувався — то Володимир Чемерис притягне 3-літрову банку із салом, то він із Хорола щось привезе. Типові українці, жили на салі й чаї.

— Як писав, так і жив, — додає письменник Павло Вольвач, 46 років. — Казав мені: "Паша, про шо пишеш, на то і нариваєшся". Колись у автобусі з Чернігова почали йому підморгувати дві дєвіци. Улян купив їм пива на зупинці. Усміхаються, він їм. Дівчата виявилися проститутками з шахрайськими нахилами. Каже: "Прокидаюсь — пустир, бур"яни в ріст, вітер жене пакети. Паша, б...дь, як у кіно — чистий Кустуріца!". Обмацує кишені — нема паспорта, письменницького квитка. Уляша носив його коло серця, завжди махав ним перед міліцією, як щитом. На позір був грубий, неотесаний чоловік, із недорікуватими фразами, але надзвичайно глибокий і добрий.

Олесеву матір до Києва привіз мер Хорола — Ігор Свириденко, 44 роки.

— У Хоролі немає жодної його збірки в бібліотеці. Але ми зробимо все, щоби популяризувати його ім"я.

— Не зволікайте — ні школи його імені, ні вулиці, — каже Володимир Яворівський. — Не знаю, коли в Хоролі ще буде лауреат Шевченківської премії.

— Добрий був, — плаче матір покійного. — Додому приїде, поможе. Хлопці, його друзья, роз"їхалися всі по роботах. На заробітки, щас врем"я таке. Я винувата, що не забрала його. Сестра каже: "Заросте у Хоролі могила, ніхто не одвідає". А тут, може, хтось одвідає. Дуже велика вам подяка.

Олесів батько працював зварювальником, помер 4 роки тому від інфаркту.

×