Ексклюзиви
Пʼятниця, 27 серпня 2010 06:44

"Шкода, що він дітей не залишив"

21 серпня письменника Олеся Ульяненка поховали на Байковому кладовищі. Він помер 48-річним від хронічної ішемічної хвороби серця. 18 серпня друзі знайшли Олеся мертвим у його київській квартирі. Три дні збирали гроші на похорон. Хотіли везти тіло до Хорола на Полтавщину, де літератор народився. Але домоглись, аби безкоштовно виділили місце на Байковому цвинтарі столиці.

— Думаю, Олесь помер на молитві. Застали у позі, в якій зазвичай молився. Може, вколов собі магнезію і чекав, доки вона подіє. Лежав спокійно, обличчям у подушку, не мучився, — каже його помічниця 39-річна Євгенія Чуприна у дворі Михайлівського собору. Покійного відспівують у церкві Івана Богослова.

Розповідає, що сьогодні бачила Ульяненка вві сні.

— Снився дуже молодий. Була якась п"янка. Сказала, що він дуже красивий на молодих фото. Хтось вигукнув: "У маестро ювілей!" Сказала Лесю, що він помер. Він спитав: "А від чого я помер?" Якби гроші, що зібрали на його поховання, дали на ліки, він був би живий.

На Байковому цвинтарі ховають у 33-му секторі, неподалік могил письменника Григора Тютюнника і телеведучого Ігоря Пелиха. Біля ями стоїть табличка "Ульянов Олесь Станіславович, 48 років". Ульяненко — його творчий псевдонім.

Жінка з квітами тихо каже іншій:

—  Від серця помер? Не дивно, така жара була. Шкода, що дітей не залишив. Може, талант передався би.

Голова Спілки письменників Володимир Яворівський, 67 років, говорить із матір"ю.

— Сама живу. Який там город, нема нічого, — розповідає Катерина Василівна, 70 років. Спирається на костур.— Пенсія 700 гривень. Є менша дочка, живе в Америці, помагала йому.

Сестра Валентина, 46 років, приїхати не змогла — не встигла оформити документи. Обговорюють, що робити зі спадщиною.

— На його квартиру можуть уже гострити зуби. Поможемо, забезпечу депутатськими листами і дзвінками, — обіцяє Володимир Яворівський.

Режисер Володимир Тихий, 40 років, знав Олеся Ульяненка з 2002-го. Півтора року писали сценарій за його романом "Сталінка". Фільм не вийшов через брак коштів.

— Півтора місяця тому він просив мене: "Ти не знаєш, в кого є машина? Хочу привезти маму в Лавру". Від Уляна це дивно було чути, з мамою в нього були напружені стосунки. Вона не сприймала його творчу діяльність.


У Спілці письменників, на вул. Банковій, проводять поминальну вечерю. Біля входу курить літератор Михайло Бриних, 35 років. Він забирав із моргу тіло. Гроші на похорон збирав письменник Сергій Батурин.

— У перший день зібрали 30 тисяч гривень, — говорить Михайло. — Ніхто шевченківських лауреатів на "шару" не ховає. Одна тільки цокольна огорожа коштує 15 тисяч. Скульптори обіцяли допомогти з пам"ятником. Труна недорога, скромний звичайний варіант. Улян не був новим русскім, завжди стібався з пишних похоронів.

Кошти давали друзі, читачі, політики. Екс-президент Віктор Ющенко виділив гроші матері.

— Лесь був людиною емоційною, іноді неадекватною у судженнях, — згадує кінодраматург Іван Сергієнко, 39 років. — Якийсь час випивав, потім 13 років узагалі не пив. Не міг говорити півправди. Ляпав, що відчував. Звісно, Московському патріархату не подобається, коли людина знана, яку в школі вивчають, каже: "То все чортівня в Лаврі позасідала". Казав, що вони на нього наклали анафему.

Згадує, як Олесь жив у гуртожитку:

— Писав щось зі снів, тому спав неймовірно довго. Харчувався — то Володимир Чемерис притягне 3-літрову банку із салом, то він із Хорола щось привезе. Типові українці, жили на салі й чаї.

— Як писав, так і жив, — додає письменник Павло Вольвач, 46 років. — Казав мені: "Паша, про шо пишеш, на то і нариваєшся". Колись у автобусі з Чернігова почали йому підморгувати дві дєвіци. Улян купив їм пива на зупинці. Усміхаються, він їм. Дівчата виявилися проститутками з шахрайськими нахилами. Каже: "Прокидаюсь — пустир, бур"яни в ріст, вітер жене пакети. Паша, б...дь, як у кіно — чистий Кустуріца!". Обмацує кишені — нема паспорта, письменницького квитка. Уляша носив його коло серця, завжди махав ним перед міліцією, як щитом. На позір був грубий, неотесаний чоловік, із недорікуватими фразами, але надзвичайно глибокий і добрий.


Олесеву матір до Києва привіз мер Хорола — Ігор Свириденко, 44 роки.

— У Хоролі немає жодної його збірки в бібліотеці. Але ми зробимо все, щоби популяризувати його ім"я.

— Не зволікайте — ні школи його імені, ні вулиці, — каже Володимир Яворівський. — Не знаю, коли в Хоролі ще буде лауреат Шевченківської премії.

— Добрий був, — плаче матір покійного. — Додому приїде, поможе. Хлопці, його друзья, роз"їхалися всі по роботах. На заробітки, щас врем"я таке. Я винувата, що не забрала його. Сестра каже: "Заросте у Хоролі могила, ніхто не одвідає". А тут, може, хтось одвідає. Дуже велика вам подяка.

Олесів батько працював зварювальником, помер 4 роки тому від інфаркту.


   

Зараз ви читаєте новину «"Шкода, що він дітей не залишив"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 751
Голосування Головна спортивна подія року для України?
  • 1) перемога футбольної збірної на Кубку світу серед 20-річних
  • 2) вихід команди Андрія Шевченка на Євро-2020
  • 3) перемога Дмитра Підручного на чемпіонаті світу з біатлону
  • 4) перемоги Василя Ломаченка та Олександра Усика
  • 5) Еліна Світоліна зіграла у півфіналі двох турнірів "Великого Шолому"
Переглянути
Погода