— Вася, ты ваще офигел? Куда ты меня привез? Здесь купа крови, предсмертные агонии, смерть повсюду. У тебя мозг есть, чтоб чуткую женщину в такое место везти? Да я больше никогда в жизни мяса есть не буду, — кричить киянка Раїса Білка, 36 років.
Вона зі своїм другом стоїть на стадіоні при в'їзді в село Геча на Закарпатті. 26 січня тут відбувається фестиваль гентешів — різників. 26 команд ріжуть свиней, яких привезли у дерев'яних ящиках мікроавтобусами. За участь у фестивалі платять по 400 грн.
— Я завжди свиню в горло б'ю. Так точно знаєш, шо буде готова. І кров уся виходить, — 65-річний Кароль Нодь витирає довгого гострого ножа ганчіркою. Четверо чоловіків із його команди тримають свиню, яка ще б'ється в передсмертних конвульсіях. Іще один приставив до рани миску, куди ллється кров. Ногою тисне зверху на тварину, аби знекровити її повністю. По тому гентешеві підносять традиційну чарку горілки.
— Ну, пом'янем свинку, — випиває одним ковтком. — Якоїсь спеціальної школи, де навчали б на різників, нема. Я з батьком ходив ше малим свиней різати. Дивився, як він робить, так і вчився. Головне — крові та криків не боятися. Щоб заколоти свиню, потрібен довгий гострий ніж. Найкращий для цього штик з австрійських рушниць часів ше Першої світової. У різників він на вагу золота іде. Треба ше мінімум п'ять ножів, щоб тушу розбирати. Сокира і пилка тоже потрібні. Найбільше возні з кишками. То тонка робота, треба витягнути, шоб не порвати. Інакше вся робота різника до одного місця зводиться.
Туші обсмалюють за допомогою газових балонів. Потім кладуть на дерев'яні ноші. Обгорілу шкуру шкребуть ножами і миють.
— Я новий рекорд установив, — складає реманент у чорну шкіряну сумку Павло Бідзіля, 55 років. — Торік зарізав і розібрав свиню за 13 хвилин, а цього року — за 8. Правда, то груба розборка. Відрізав ноги, витягнув кишки, покраяв тушу на кілька частин. Тепер командою будемо готувати з того всього смакоту. Бограч, само собою, зваримо. А ше гурку, кров, ковбасу. Маю років 30 стажу. За день ріжу вісім свиней. Але то якшо грубою розборкою. Якщо треба всьо чистенько і гарненько зробити, то дві-три. Навіть у сусідні села запрошують.
Двоє хлопців витягують із буса свиню. Валять її на землю та глушать сокирою по голові. Один згори тримає тварину, а другий запихає ножа в горло. Коли верхній піднімається, щоби підставити миску для крові, свиня починає битися в агонії. Схоплюється на ноги, пробігає кілька метрів і падає. Кров із рани забризкує все навколо.
— Во дураки, де то видано, шоб вдвох свиню різати, — сміється Янош Ердей, 45 років. Він український угорець. На голові має крислатого чорного капелюха. Поверх синьої сорочки теплий білий овечий корсет. — Уся кров на землю витекла. Тепер ні гурки, ні кров'янки зріхтувати не зможуть. Думали, шо обухом по голові поможе їм. Во смішні. Я колись у серце свиню колов. Ребра трохи портяться, але тварина менше мучиться. І во сусідові свинку завалили. Пішли в хату чарку за неї випити. Коли за кілька хвилин виходим, а свині слід простиг. Тільки дорожка крові на город веде. Так за кілька кілометрів її, біднягу, найшли. Я в серце не поцілив, а вона затаїлася. Але то ше шо. Мій колєга взагалі цирк устроїв. Вже свиню закололи, обсмалили начорно. А та гадіна як зірветься на рівні ноги — і навтьоки. Як сумашедша селом ганяла. Усі баби хрестилися, кричали, шо то діявол якийсь.
— Свиней на Україні вбивають негуманним методом, — розповідає різник із Мукачевого 56-річний Юрій Білак. — Навіть коли б'ють ножем прямо в серце, тварина все одно мучиться. В Європі вже давно стріляють їх пістолетом. Спереду голови є точка, в яку потрібно поцілити. Пістолет та кулі спеціальні. Вони не трощать череп та не псують мозок. Убивають тварину в хліві, коли вона спить. Після цього потрібно швидко загнати ножа в горло, щоб спустити кров. Інакше вона затаїться у м'ясі, їсти його буде неможливо. Найсмачнішою частиною туші є шия. То єдиний м'яз, який не рухається. Тому, крім м'яса, проростає шаром сала. Шия ідеально підходить на шашлики.
3 
1
Коментарі
1