Гончар Зоя Предко купає горщики в молоці
— У майстерні пропадаю днями і ночами. Вже годинник повісила — не допомагає, — каже гончар 32-річна Зоя Предко. Із глини ліпить з 12 років.
На автобусній зупинці у Василькові біля столиці зустрічає на велосипеді.
— У дитинстві разом із батьками поїхали на Андріївський узвіз, — розповідає майстриня. — Побачила там гончаря за кругом. Дві години не могла від нього відвести погляд. А тоді показала рукою і сказала батькам: хочу бути оцим.
Пішла до художньої школи, і з того часу з глиною не розлучаюся. Коли вчилася на кераміста в інституті, до однієї студентки прийшов батько. Глянула — той самий гончар. Я зізналася, що то він мене цим заразив. Змайстрував мені гончарний круг, піч і сказав: маю зробити хоч щось, аби реабілітуватися.
Зоя живе з батьками у приватному будинку. Майстерня — у прибудові. Всередині стоїть лавка, застелена домотканим полотном. Під вікном — гончарний круг. На поличках розставлені глиняні горщики, блюдця, миски, чашки та іграшки.
Майстриня дістає з пакета шматок глини. Кладе на дошку, починає місити.
— Місити треба довго, щоб усередині не лишилося бульбашок повітря. Бо виріб розірве в печі. Спочатку було важко, сильно боліли руки. Тепер за півгодини можу вимісити 30 кілограмів. Коли з мамою печемо паски, то тільки я тісто мішу. За рецептом це треба робити годину.
Зоя сідає за гончарний круг. На середину диска кидає глину. Розкручує і формує глечик.
— Глину купую. Тут поряд є кар'єр, можна добувати. Але шкода рук. Скоро мають тонну привезти. Якщо буду плідно працювати, на рік вистачить.
Якось на фестиваль замовили дві тисячі намистинок, щоб їх замість вхідних квитків видавати. На виконання дали два тижні. Щодня по 300 намистинок ліпила — і всі розмальовувала. На другий день почали мені снитися.
Струною відрізає глечик від диска. Ставить на поличку, щоб висох. Після випікатиме в печі.
— А потім купаю в молоці. Воно надає виробам відтінку дерева, — бере з полиці глиняну статуетку хлопчика Манюньчика. — Зробила його кілька років тому. Прокинулася о третій ночі від того, що він мені наснився. Куди не гляну — стоїть перед очима. Встала і в нічній сорочці почала ліпити. До 7.00 був готовий. Манюньчика без кінця хотілося гладити. Брала його і гладила по голові. За якийсь час зрозуміла: більше торкатися не хочу — він отримав свою порцію енергії.
Зоя притискає статуетку до грудей, потім ставить на місце біля зеленого глечика.
— Цей глечик не продаю ні за які гроші. Називаю його Мрійник. Подумки складаю туди мрії. Якось повезла його на ярмарок у Пирогові. До мене підійшла дівчинка років 10. Довго стояла, а потім торкнулася глечика і сказала: "Я хочу загадати мрію, можна?" Я відповіла, що перед цим до нього треба покласти цукерку. Дівчинка на пару хвилин зникла, а тоді прибігла з цукеркою. Вкинула її в глечик, нахилилася і почала щось нашіптувати. Маю надію, що її бажання збулося, бо всі мої — збуваються.
3 
1
Коментарі