четвер, 01 червня 2006 18:00

"За кількістю котів скоро дожену Бриджит Бардо"

Автор: фото: Микола ХРІЄНКО
  Подвір’я Валентини Зоріної стереже дворняга Барі
Подвір’я Валентини Зоріної стереже дворняга Барі

У Чорнобилі, на вулиці Миру, 2, до зеленого дерев"яного паркану прибитий стенд із газетними вирізками: "Собачий рай під Одесою", "Чотириногі сапери". Під склом — знімки поросят і котів із журналів.

З-за паркану чутно кукурікання й пронизливе каркання. На подвір"ї під яблунею Валентина Зоріна, 56 років, перебирає дивну фіолетову картоплю. Поруч, на столику — горнятко кави, в попільничці димиться сигарета. На пальцях у жінки кілька срібних перснів, зроблений манікюр. Вона в квітчастій спідниці. На столі — мобільний і радіотелефон.

— Привезли картоплю з Києва, кажуть, урожайна й смачна, — каже пані Валентина.

Із-за винограду виходить боксер і кладе їй на коліна голову. Дивиться на нас недобре. На ошийнику пса — великий срібний перстень із голубим каменем.

— Це моя Лакі, — представляє господиня. —  Киянка. Привезла її сюди з Києва. Боксер.

Миє руки і пропонує каву, коньяк, домашнє вино.

— У мене живуть 6 собак, 37 котів, 2 ворони, голуб, 2 гусей і 13 курей, — розповідає.

Ви, мабуть, за освітою біолог?

— А от і ні! — сміється господиня. — Я філолог, закінчила в Києві педінститут. Працювала в школі N185, потім викладала російську мову іноземцям в індустріальному технікумі. Цікаві хлопці — монголи, бангладешці, в"єтнамці. Навіть із Марокко двоє було. Та захворіла на горло — почав пропадати голос, тому пішла в готель "Братіслава". Останнім столичним місцем роботи був готель "Червона зірка" на Хрещатику, нині — "Козацький".

Пані Валентина каже, що працювати в готелях було нудно, тому й поїхала до Чорнобиля. У Києві залишила квартиру на Хрещатику.

На кожного заводжу паспорт

— Ми ж були тоді патріотами й романтиками, — усміхається. — Хотіли зробити щось героїчне для своєї країни. Працювала при радіоекологічній експедиції Московського інституту морфології тварин. Вивчали, як впливає радіація на хутро чорнобильських норок і лисиць. На березі ставка-охолоджувача була звіроферма.

Пояснює, що частину звірів годували брудною їжею, а частину — чистою. Літали за рибою вертольотом аж у Чернігів.

Як сім"я поставилася до вашого рішення поїхати в Чорнобиль? — питаю.

— Покійна мама та донька від першого шлюбу Катруся були проти. А другий чоловік, його Романом звали, теж захотів сюди. Він — інженер-зварювальник, такі спеціалісти у зоні на вагу золота. Та коли дійшло до оформлення документів, сказав: "Як хочеш — їдь, я не проти, а мене мама не пускає." Спочатку я подала заяву на роботу в Чорнобилі, а тоді — заяву на розлучення.

Питаю її про перше враження від зони.

— Ужасноє! Спочатку всі ходили в сірих зековських стьоганих куртках. Це вже пізніше почали вдягати "афганки". Думала, рік попрацюю тут, а як склалося... Чорнобиль — це як наркотик.

Із будинку вилітає ворон, сідає на гілку.

— Я раніше в гуртожитку жила. Ми закривали бродячих собак і котів у себе в кімнатах, доки не закінчать облаву. Їх тут відстрілюють. У мене прижилися три собаки — Аліса, Джекі й Маржі та два коти — Брат і Дінка. Брат зустрічав мене біля головпоштамту, коли приїздила автобусом на вахту. Знав, коли перевахтовка! — дивується. —  А сучка Аліса, коли хотіла, щоб я її пожаліла, прикидалася хворою, навіть кашляла.

Через собак довелося виїхати з гуртожитку, — веде далі. — Підшукала будинок на вулиці Миру, подзвонила колишньому господарю Семенові Зарецькому в Білу Церкву. Він каже: "Я не проти, живіть. Тільки горішок біля хвіртки не рубайте". Потім він виїхав до Америки.

Валентина запрошує до хати. На стінах багато картин і дзеркал у дорогих рамах. Жінка позбирала їх у покинутих будинках.

Вона ставить на маленький журнальний столик два графини — з виноградним і малиновим вином. Із великої миски на підлозі  п"ють воду собака, плямиста кішка і ворон.

— На кожного заводжу паспорт,— розповідає. — Записую ім"я, рік народження. Голуба Філа знайшла в Києві, хтось облив його олією і зламав ногу. Ворон Карл уже сліпий від старості, але мене ще впізнає.

Вона перераховує імена усіх своїх 37 котів: Акбар, Фіма, Івасик, Пеппі, Жанетта...

— За кількістю котів скоро дожену Бриджит Бардо.  — сміється.

Щомісяця Валентина витрачає на корм 600–700 гривень. А пенсію отримує дві тисячі, як інвалід Чорнобиля.

Зараз ви читаєте новину «"За кількістю котів скоро дожену Бриджит Бардо"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути