35-річний Станіслав працює у підрозділі спецохорони Міністерства внутрішніх справ. У 2001–2004 роках був охоронцем Георгія Кірпи. Просить не називати його прізвища, бо й нині працює з посадовцями Мінтрансу.
— Ми охороняли Кірпу цілодобово. багато на нього мали зуб. Раніше вони "Укрзалізницю" доїли, а при Кірпі не змогли. У шефа була службова квартира. Потім звів будинок у Бортничах. Ми виїжджали так, щоб на восьму-дев"яту ранку бути в офісі на вулиці Лисенка. Кабінет Кірпи був на третьому поверсі. Він завжди піднімався сходами дуже швидко. Приходимо. До нього вже черга начальників усяких. Боялися його.
Георгій Кірпа зазвичай одягав темно-синю форму залізничника із золотою вишивкою та високого картуза з козирком. Узимку — шкіряне пальто військового крою. Його позаочі називали Піночетом.
— Якось один начальник кинувся подати Кірпі пальто. І так старався, що подер шкіру. Кірпа не вдягнув. Сказав: "Ти порвав, ти й ремонтуй. Щоб завтра було готове". На другий день той приніс пальто. Десь видно знайшли підходящу шкіру і замінили.
— Він для них крепкого слова не жалів. От каже: "Дайте мені такі й такі дані". Вони: "Ой, це ж цілий місяць треба працювати". А він: "Щоб на ранок було". І вся контора сиділа щитала цілу ніч. На ранок доклад був у шефа на столі.
— Кірпа їздив тільки у своєму вагоні, — розповідає один з вінницьких чиновників. — Не пересідав у машину. Коли приїжджав, ми мусили його на станціях зустрічати і до вагону доріжку розстилати. Огляне станцію, поговорить із ким треба, і на наступну їде. До себе у вагон нікого не запрошував. Їхав дуже швидко, на всіх семафорах його пропускали. А ми мусили гнати на машинах до наступного пункту. Раз був дощ. Стелити доріжку по калюжах було шкода. Стоїмо на станції, чекаємо. Під"їхав поїзд, а Кірпа не виходить. Бо ніхто до вагону не підійшов і руки не простягнув. Постояли так хвилин із 10. Поїзд далі поїхав. Начальник вокзалу почав дзвонити машиністу. Той каже: до наступної станції поїхали. Ми його машинами доганяли, ледь устигли там зустріти.
2 
1
Коментарі