— Після того як троє тітушок різали мене ножами, побратими почали називати "Спартанець", — говорить колишній боєць батальйону "Дніпро-1" 25-річний Олександр Коба.
На війні отримав два поранення. У квітні під час акції протесту в Полтаві — 11 ножових. Виступав проти забудови прохідної арки по вул. Соборності, 27.
Коба приходить на зустріч на півгодини раніше. Каже, був на співбесіді, шукає підробіток програмістом. Він у гумових в'єтнамках, шортах і футболці.
— Під час акції протесту зчепився з двома тітушками, — розповідає Олександр. — Пробив двох із ноги. Нижчий ударив ножем у бік. Не зрозумів, що трапилося. Хотів вступити в клінч з іншим нападником. Але нижчий і ще один напали на мене з ножами. Я знепритомнів. Марилося, що я на острові, де горить вогонь. До нього приходили люди й підкидали дрова. У лікарні бачив смерть. В такі моменти розумієш, що прожив життя не так.
Під час Революції гідності були в Києві. У Полтаві збирали Майдан?
— Під час лютневих розстрілів ще раз збирався в столицю. На околиці Полтави нас зупинила міліція. Завернули, погрожували відкрити вогонь. Розумів: треба робити кіпіш тут, щоб відтягти міліцію з Києва. Наступного дня створили Штаб спротиву. Туди увійшло 30 партій та чотири громадські організації. Увечері підпалили офіс "регіоналів". Пішли на штурм міліції.
Мене попередили, що на даху — снайпери. Щоб убезпечити людей, повів їх до адміністрації. Запалили коктейлі. Аж раптом із вхідних дверей — "Беркут". Почали стріляти в натовп. Кількох поранили. Обертаюся — нас чоловік 40, хоча на початку було півтори тисячі. Лідери Майдану різко зникли. Лишилися ми і "свободівці". Мені дріб влучив у ногу. Поранило не сильно, бо під штани поклав книги й поролон. Тоді затримали кількох наших активістів. Один із них мав діабет.
Їх удалося визволити?
— З міліцією влаштував психологічну гру, блефував. Кажу: "До нас їде підмога зі зброєю, будуть жертви з обох боків. Це нікому не треба. Давайте щось рішати". Вони клюнули. Мене відвели до начальника міліції Федосова (Едуард Федосов із грудня 2011-го до лютого 2014 року очолював міліцію Полтавської області. — ГПУ). У його кабінеті сиділи деякі з лідерів Майдану, попивали чайок. Запропонували мені. Відмовився — було гидко. Домовився, щоб відпустили людей, і пішов. Тоді відчув перше розчарування. Такого шоку не було навіть, коли з "Беркутом" на Грушевського місилися.
Друга найнеприємніша річ — початок договорняків. Мамай (Олександр Мамай — міський голова Полтави. — ГПУ) хотів заборонити мітинги. Ми привели під міську раду людей, і рішення не прийняли. Тоді хтось із тітушні сказав, що Коба платить людям по 100–200 доларів, аби брали участь у таких зібраннях. Де в мене ті гроші? Активісти планували на сесії зняти Мамая. Але керівники Майдану почали м'ятися: давайте залишимо, знайдемо компроміс. Хоча вже було відомо, що міська влада брала участь у відправці тітушок до Києва.
Отримували пропозиції піти в політику?
— Пропонували роботу в облдержадміністрації. Але в такій грі мені неприємно брати участь.
Коли вирішили йти воювати?
— У травні 2014 року. Здав магістерську роботу і з товаришем Володимиром Шередегою поїхали в Дніпропетровськ. Хотіли в батальйон "Донбас" Семена Семенченка. На вокзалі зустріли бійців, які вийшли з бою під Карлівкою. Вони порадили з ним не зв'язуватися.
Був страх не встигнути повоювати. Тоді говорили, що все скоро скінчиться. Із Володею пішли в "Дніпро-1", потрапили в 5-ту роту "Донецьк". Тоді для себе спростував міф, що всі донецькі — сепаратисти. 80 відсотків бійців були з Луганська й Донецька.
Спочатку дислокувалися в Маріуполі. Був автоматником. Довідався, що хтось зливає інфу про наші позиції. Поїхав на Маріупольський аеропорт поговорити стосовно цього з деякими людьми. Там із п'яти метрів у мене вистрелив працівник спецпідрозділу міліції. Куля пройшла біля серця. Хтось із хлопців почув мій стогін. Відправили в Маріуполь, потім — у Дніпро. Військова прокуратура написала, що то був невідомий працівник. Хоча за моїми даними він проробив в органах 20 років. Що з ним зараз — не знаю.
Лікувалися довго?
— Через місяць чи два сів в автобус з амуніцією. Поїхав у штаб. Повернули назад, бо там знепритомнів. Зміг стати в лави аж у грудні.
У січні 2015-го 15 хлопців зголосилися йти добровольцями-смертниками в Піски. У Красноармійськ доїхали шестеро — решта раптово похворіли. Командир казав: скоріше за все, ми не повернемося. Це помогло. Прокрутив у голові сценарій свого похорону. Змирився, що вже мертвий. Така самопрограма втихомирила звірячий страх.
Якось волонтери привезли магазини. Думав, де почепити: біля печінки чи на грудях. Вибрав перший варіант. Уночі був кулеметний обстріл. Куля влучила в магазин. Була сильна ударна хвиля, кілька місяців блював кров'ю. Зараз постійно хочу повернутися на війну, але за станом здоров'я не беруть.
Адаптуватися до мирного життя було важко?
— У Пісках я себе подумки поховав. Коли повернувся на мирну територію — забув воскресити. Не відчував ні кольору, ні смаку. Був як ходячий зомбак. Закривався у квартирі й не виходив місяць. Бісило, що люди веселяться, гуляють у кафе. Потім до мене дійшло: чувак, та ти ж сидів в окопі, щоб ці люди були вільні. Багато бійців цього не розуміють.
Війна вас змінила?
— У мирному житті людина впевнена, що прокинеться наступного ранку. День для неї — мірило часу. На війні, коли луплять міни — про завтра мови немає. Є лише кілька хвилин. Тоді починаєш цінувати життя. У кожній миті бачиш прекрасне — у заході сонця, у чашці чаю. Війна навчила жити не в спогадах чи планах на майбутнє, а сьогодні — тут і зараз. Після війни почав малювати пейзажі. Вже замовили дві картини.
11 разів був Олександр Коба в Києві під час Революції гідності
У Кротенках відкрив кузню
Олександр Коба народився в селі Кротенки біля Полтави.
Закінчив Полтавський обласний ліцей-інтернат для обдарованих дітей у селі Ковалівка та Полтавський педуніверситет за спеціальністю "історія".
— Міг навчатися на держбюджеті в Могилянці чи Київському університеті, — каже. — Але мама захворіла. Вирішив учитися в Полтаві.
У рідному селі відкрив кузню. Робив реконструкцію турецької та козацької зброї.
— Мій учитель — коваль Анатолій Фіктянов. Зустрів його на вулиці й напросився в учні.
Вступив на факультет менеджменту Полтавського технічного університету ім. Кондратюка. Навчання покинув, коли почалася Революція гідності.
З травня 2014-го по квітень 2016 року брав участь в АТО у складі батальйону "Дніпро-1". Мав позивні "Вісімнадцятий", "Олекса", "Будда". Працював у розвідгрупі, був автоматником і кулеметником. Півроку воював у Пісках на Донеччині.
Займається програмуванням. У вільний час малює та грає на гітарі.
8 
35413
Коментарі