Донецький балетмейстер Вадим Писарєв, 41 рік, веде по коридору схвильованого танцівника:
— Не комплексуй. Головне — настрій і стиль, — заспокоює його. — Для цього тебе запросили. А піруети твої нікому не потрібні.
"ГПУ" пояснює:
— У Національній опері великий нахил сцени, без репетицій можна "злетіти".
Каже, що сьогодні танцюватиме його син Андрій.
— 20 років хлопцеві, тільки про балет думає. Якось на виступі в Москві пошкодив коліно, не танцював — то спати не міг. Отримав золоту медаль на конкурсі Юрія Григоровича в Сочі. 13 років тому Григорович таку медаль вручав і мені.
У Нью-Йорку в Андрія теж була медаль?
— Багато конкурсів розвелося, — відмахується. — Здрібніли балетні люди. Я після хореографічного училища грав на роялі, історію музики знав, йогу практикував, вивчав акторську майстерність. Якщо у 20 років ти не робив щось краще за всіх, то відсіювався. Треба було злітати під третій поверх, робити гранд-батман з подвійним кабріолем, а потім прогнутися головою до підлоги. Сьогодні вже не так. Напевно, "голубих" багато розвелося.
Не любите їх?
— У мене багато друзів серед "голубих", просто я — не такий. Природа веліла мені бути шахтарем. Кувалду мені ще в руки дати.
Але ж у вас — селянське походження.
— По материнській лінії. Мати — селянка з Херсонщини, із села Сергіївка. Чорнобаївку проїжджаєте, Гопри... Коли там буваю, завжди розмовляю по-українськи. Донька моя, Саша, цього року в українську школу пішла.
З Януковичами на одному поверсі жили
А садок на вашій дачі як?
— Розкішні груші цього року вродили! Чорна малина вже третій урожай дає. У всій Донецькій області нема яблук, а в мене кожна яблуня вродила. Тільки яблучка якісь покручені вийшли, мабуть, від морозу. Інночка (дружина, балерина Інна Дорофєєва. — "ГПУ") посадила оранжеві кабачки. Варення з них робить. Так треба жити, а не займатися політикою, грошима. Це ж хвороба: у тебе мільйон, а тобі потрібно два. І, звичайно, люди добрі по неділях у церкву ходять.
Ви теж?
— Я більше по четвергах, на Миколу Угодника. Здається, він мені допомагає. Їжджу в Макіївку до отця Єлисея.
Шоколадні цукерки "Вадим Писарєв" у Донецьку ще випускають?
— Перестали. Скоро знову почнуть. Але не люблю реклами — я ж не для обгорток створений.
Правда, що Людмила Янукович ваша прихильниця?
— Ми були сусідами 12 років. На одному поверсі жили. Мій Андрій до неї на млинці бігав. Саша і Вітя Януковичі під моїм вікном у футбол ганяли, колись ледь шибки не вибили. Зараз мало спілкуємося. У Віктора Федоровича державні справи. І в мене все по-іншому.
Не пора до Києва перебиратися?
— Що ви мене всі сюди кличете? Якби хотів, працював би в Нью-Йорку, Сан-Франциско, Токіо або Пекіні. Але я люблю Донецьк. У мене там бабуся похована. На вулиці мене впізнають. Таксисти підвозять — грошей не беруть. Я плачу їм удвічі більше.
З російськими хореографами товаришуєте?
— Спілкуюсь із Володимиром Васильєвим, грузинською балериною Ніно Ананіашвілі. Сім місяців тому вона народила доньку Оленку, зараз не танцює. Раїса Степанівна Стручкова, педагог, колись подарувала їй квартиру в Москві. Ніна продала шестикімнатну квартиру в Тбілісі й переїхала до Москви, у напівзруйновану "сталінку". А зараз повернулася до Грузії, через дитину...
Мабуть, на дієтах сидите?
— Їм усе, але малими порціями. Потім іду в сауну, і зайву вагу як рукою знімає. Раніше балерини були солідніші, вагоміші. Зараз на вулиці худі пуза відкривають, ноги показують. Завжди дупи були в хорошій ціні.
Мав амулет — пластмасову свиню
Кажуть, колекціонуєте підсвічники.
— Маю залізні, дерев"яні, оніксові, навіть один скляний. Найдорожчий — з фільму "Овід". Купив в одного артиста балету, коли він виїжджав до Ізраїлю. Виклав увесь гонорар за фільм "Травнева ніч" — шість з половиною тисяч рублів. За ці гроші можна було купити "волгу".
Танцювальники мають забобони?
— Якщо знаходиш гвіздок на сцені, вистава буде успішна. А пуанти не можна класти на стілець, тільки на підлогу, бо травмуєшся.
А амулети?
— Я мав пластмасову свиню. Але так затягав її, що вже ні на кого не схожа.
У його мобільному грає мелодія рок-групи "Зодіак". Балетмейстер каже у слухавку:
— Куме, зачекайте, я вам зараз усе на службовий вхід винесу.
Назустріч нам іде немолода жінка у білому халаті. Кидається до Писарєва в обійми.
— Це ж Тамара Франківна, перший гример у моєму житті. Боже, як давно я вас шукаю!
1965, 1 лютого — народився у Донецьку в селянській сім"ї
1983 — закінчив Київське хореографічне училище
1984 — стажування у Большому театрі в Москві
1986 — народний артист України
1990 — приз "Кращий танцівник СРСР"
1991 — танцює у Маріїнському театрі Санкт-Петербурга
1993 — "Почесний громадянин Донецька"
1995 — приз ЮНЕСКО "Кращий танцівник світу"
Одружений з балериною Інною Дорофєєвою. Має сина Андрія і доньку Олександру
2 
1
Коментарі