Батьки Ольги та Наталі Сумських Ганна Іванівна, 72 роки, та В"ячеслав Гнатович, 73 роки, сидять на лавочці біля під"їзду свого будинку. Живуть вони в Києві на вулиці Ломоносова, неподалік Студмістечка.
— О, ви прийшли поговорити з цією "комсомольською правдою", — каже про дружину пан В"ячеслав.
Та сміється.
Іде поштарка з газетами.
— О, мій моторчик! — вітає її В"ячеслав Гнатович.
Ганна Іванівна каже, що змерзла, і йде у квартиру. Її чоловік зізнається, що в нього — "серйозний характер", тому дружина "терпіла його все життя".
— А коли доньку Наталю хотів назвати Оленою, не погодилася. І я їй поступився.
Пані Ганна гукає нас з вікна. Піднімаємося на третій поверх, штовхаємо незачинені двері. Господиня не чує: дивиться серіал "5 хвилин до метро". Трохи згодом веде до вітальні — показувати картини чоловіка, порозвішувані на стінах.
— Це він намалював. Бачите, у стилі Шишкіна. В Олі є одна його шикарна картина, взяла її в дорогу раму. Усі кажуть: "Лувр". Чоловіків батько, Гнат Гаврилович, теж від природи був геній. Боже, як він малював! Навіть із сусідніх сіл замовляли йому портрети. У тяжкі роки сім"я з цього жила. Він ще й на скрипці грав. А чоловік мій у нього переймав. Чули б ви, як він співає! Якийсь чиновник, що приїхав з Казахстану, почув його в Полтаві, у спектаклі "Біла ворона". Написав записку: "Благодарю Вячеслава Игнатьевича! Я такого голоса еще не слышал".
Розповідає, що познайомилася з чоловіком у театральному інституті.
— Кажуть: хлопець гарний поступив, у військовому кітелі, але дівчат не переносить. Сидить на кухні, грає на акордеоні. Підійшла, попросила: "Зіграй". А дівчата: "Не проси, він не грає нікому". Він заграв "Дивные очи, очи, как небо". На другий день питає: "Ну як, сподобалось?" — "Дуже". — "Ну, мені приємно, що ти розумієшся". І жареною картошкою мене пригостив.
— Не розповідай про деталі, кажи головне! — наказує пан В"ячеслав. Сваряться між собою вони лагідно. Ганна Іванівна питає: "Вы взвинчены?". А він відповідає: "Однако?".
Тоню я забрала, щоб Оля знялася в "Роксолані"
— На канікулах писав мені листи: "Читаю "Анну Каренину" и сходные черты нахожу с тобой". А почерк красивий. "Галочка, любимая, родная, милая, здравствуй". Я читаю і плачу. Але закінчила навчання і поїхала в Сімферополь. А йому вчитися ще рік.
Дорогою до Криму заїхала до нього на Кіровоградщину, в село Верблюжка. Мама не хотіла мене пускати. Дощ періщить. Дивлюся — стоїть жіночка. Така висока, красива, очі великі, пронизливі. На нього схожа. Питаю: "Ви мама Слави?". "Да. А ти Аня?". Обнялися, заплакали. Я застудилася, то впала і заснула. А він цілу ніч дивився, як я спала. Зранку пішли гуляти. Йшли по степу, хвилі кругом пшеничні. Жара. Ми босі, стерня колюча. То він ніс мене на руках.
В"ячеслав Гнатович мовчки сідає позаду нас у крісло.
— Одружилися ми без фати, бо ж бідність, — продовжує пані Ганна. Я вже була вагітна. Народилася Наташа. Зібрали пожитки й поїхали в театр імені Заньковецької у Львів. Коляски нема, грошей нема. При театрі дали нам кімнатку в загальній квартирі. Був у нас телевізор, Слава десь дістав.
— "Верховина", — підказує Сумський.
— Усі сходилися дивитися. А пізніше чоловіка переманили у запорізький театр.
— Отримали телеграму: "Приїздіть. Трикімнатна квартира. Ключі на вокзалі", — каже він. — Зіграв там у театрі майже всі головні ролі. У Кремлі грав Ярему в "Гайдамаках". Дружина Хрущова, Ніна Петрівна, прийшла за куліси і вліпила мені поцілунок. Була з онуками — дуже зраділа, що приїхали українці.
— Дівчата писали йому листи мішками, — згадує Ганна Іванівна. — Носили серед зими бузок. Просили дитину.
— Не перехвалюй, — невдоволено каже він.
— Трохи мені псував нерви, — продовжує вона. — Бо хлопці були в мене закохані. Заслужений артист Віктор Симоненко писав: "Ти для мене свята". Ми знали одне про одного все, але довіряли.
— Що можна поїсти? — іде на кухню господар.
Ляскає дверцятами холодильника, потім грюкає вхідними дверима.
— Уже кудись пішов, — каже пані Ганна. — Наташа пішла в мене, а Оля — більше в батька, — розповідає про доньок. — Але обидві, як я, — взривні. Боже, як старша трусилася над меншою. Сусідки мені допомагали, купали малу. А Наташа забороняла: "Я сама, ви не так її купаєте!" Вона була бойова. Малою спорила зі старшокласниками — що сємєчкі гризли, ругалися.
Із зятями добре живете?
— Усі четверо, колишні й теперішні, називають мене золотою тещею, — запевняє. — За знаком я Терези: терплю, конфлікти згладжую. Перший Олин чоловік, Паперний, казав: "Если бы вас слушал, может, и не разошлись бы". Уночі вставав до Тоні,— каже про старшу Ольжину доньку. — Стірав пеленки. Тоню я забрала, щоб Оля знялася в "Роксолані". Жила в мене 10 років. Вважай, третя моя дитина. Оля забрала її уже в шостому класі, коли отримала нову квартиру.
Потім з"явилася Анєчка. Її тато, Віталік Борисюк, — каже про другого чоловіка Ольги, — їсти готує, кормить 4-річну Анєчку. Мені на день народження сам пиріг пече — з вишнями чи клубнікою.
Толя, — розповідає про другого чоловіка Наталі Анатолія Хостікоєва, — теж дуже дорожить сім"єю, сином Славіком. Йому 10 років. Возить його на музику, дзюдо. Славік грає у трьох Толіних виставах. Назвали його на честь діда. А Анічку — на мою честь.
Як живете зараз?
— Ні дачі, ні машини не маємо. Ми люди добрі, безсєрєбрєніки. За все життя склала шість тисяч карбованців, і ті пропали в Ощадбанку. Олічка лаяла мене: "Мамочко, чого ж ти не купила хрустальну люстру, модну мебель". Дід не хотів. Казав: я старої мебелі нікому не віддам. Он у шкафу в нього акордеон стоїть.
Грає?
— Ні. У нього депресія. Він зараз у театрі мало грає. Любиму іграшку в дитини забрали, розумієте? Актори, вони ж трохи чокнуті, в хорошому розумінні слова. Раніше малював, ходив на рибалку. Тепер каже, що нога болить.
Якісь захоплення маєте?
— У мене манія. Я вирізаю фотографії щасливих людей, які довго живуть. Це — мої кумири. У мене є Біблія, а поруч — книжка, в якій зберігаю ці фотографії. От вирізка з газети: бабуся сидить, 100 років, а рядом — її дочки, по 80 років. То вони порівняно з нею некрасиві. А вона — красуня, з обличчям Пікової дами.
У спальні дзвонить телефон. Ганна Іванівна йде брати слухавку.
— Рада вас чути! — каже. — Та заспокойтеся, не плачте, мамочко. Усе буде добре. Дякуємо за посилку. Цілую вас.
Розповідає, що дзвонила Олена Сумська.
— Вона вважає себе мамою В"ячеслава Гнатовича. Думає, що він — син, якого втратила у 45-му році. Цього ніяк не може бути, бо вона старша за нього лише на 10 років. Чоловік сердиться, а мені її жаль, бо вона вже стара. Ми надсилаємо їй фотографії дівчат.
1933, 14 жовтня — В"ячеслав Сумський народився в селі Верблюжка Новгородківського району на Кіровоградщині
1934, 6 вересня — Ганна Опанасенко народилася на Київщині, в селі Катюжанка Вишгородського району
1953 — зустрілися в гуртожитку Київського театрального інституту
1955 — одружилися в Катюжанці
1956, 22 квітня — народилася донька Наталя
1957 — отримали квартиру в Львові при театрі імені Заньковецької
1966, 22 серпня — народилася донька Оля
1975 — заслужені артисти УРСР
1981 — Сумський народний артист УРСР
2006 — Сумська "Жінка третього тисячоліття"
2 
1
Коментарі