53-річна Любов Фастовець шість років працює таксисткою або — як сама себе називає — "вільним водієм". За кермом вже 25 років. Спочатку їздила на "Москвичі", потім на "Опелі Кадетт". У 2005 взяла у кредит сріблясту "Шкоду Фабіа". По 10 годин на день возить клієнтів, аби віддати борг.
Ми зустрілися о 21.15, під вікнами її квартири.
— У нас є гараж, але без охорони: там небезпечніше, ніж у дворі, — пояснює Люба. "Шашечок" на її автомобілі немає. Жінка вбрана у картатий светрик і брюки.
— Щодня 100 гривень відкладаю за машину, — розповідає. — Толіку, дай ключі від машини! — гукає до чоловіка, який визирає з вікна третього поверху. Худий невисокий Анатолій виходить зі стаффордширським тер"єром Герою. Пес радісно кидається до господині.
— Уперше я сіла за кермо в 13 років, — розповідає Люба, сідаючи в "Шкоду". — У вантажівку тітчиного чоловіка. Мені страшенно подобався запах бензину, всі ці великі залізяки, деталі, гуркіт мотора. На канікулах возила на КамАЗі зерно. — Шофер зверху сидів, на кузові. А я на першій передачі повільно їхала у зерносховище. Щастя було!
Хлопець у мене був, зустрічалися. Чомусь його мама на мене бочку покотила, я розсердилася, зібрала речі й чкурнула у столицю. Опинилася в чужому місті. Без грошей. Без знайомств. Влаштувалася на будівництво, бо мені тільки 17 було. За рік пішла на курси в депо. Десять років водила тролейбус! — хвалиться. — А майбутній чоловік їздив на тренування. Підійшов, познайомився. Йому тоді було 17, мені — 22. Він займався греблею і великим тенісом. А зараз на пенсії. Хворіє, має цукровий діабет.
Ірина машин не любить
— Ти краще про бабу нашу розкажи. Про бабу! — емоційно підбурює Анатолій. — Вона у нас і голодовку пройшла, і все знає.
— Це він про мою маму каже, — пояснює вона. — Їй зараз 82, живе у селі під Кагарликом. 30 соток землі сама обробляє, курчат розводить. Поле город сама. А ми садимо, збираємо врожай. Серджуся, бо ж я — водій, мені тяжко працювати не можна — спина болить. А вона: "Можна, можна". Зате картоплі, овочів, м"яса майже не купуємо. Все своє беремо.
— Маєте дітей?
— Трьох дівчат, — аж червоніє від гордості. Ірині — 30, вона шиє і стриже вдома, машин не любить. Світлана вчиться у Наргоспі на бухгалтера, а молодшій Зіні — 14. Батько хлопчика хотів. Вона до керма тяглася, ще коли у мене на руках сиділа. Прав не має, а водить.
Люба переконана, що від аварій і грабіжників її оберігає янгол-охоронець.
— Прийшла я найматися шофером у "Київенерго". Мені, — крутить ключі від машини, — дали "Жука" підзаборного. Я його відремонтувала. Першого ж дня вручили 40-літровий бідон і відправили за спиртом у Смілу, на Черкащину. У полі провалилася педаль. Я залізаю під машину, — поправляє волосся Люба, — і бачу: одна деталь тріснула навпіл. Порятував незнайомий чоловік: посадив на мотоцикл, відвіз до колгоспу, приварив деталь і поставив її на місце. А у мене, — розводить руками, — грошей нема. Навіть спирту, — сміється. — Ми ж тільки за ним їхали.
Люба хвалиться, що їй таланить на клієнтів.
— Правда, позавчора сіли п"яні — хлопець із дівчиною. Я ввічливо вигнала їх із машини, — нервово стукає по керму. — Сказала, що взагалі нікуди не їду, а охороняю авто. Баришня мене обматюкала, — ображено вмовкає.
Анатолій веде Геру додому. Та скавулить.
— Лише тричі чоловіки відмовилися сідати через те, що я — жінка. Вони просто не знають, як я класно воджу.
1952 — народилася в Котовську на Полтавщині
1965 — уперше сіла за кермо
1971–1980 — водила у Києві тролейбус N 17: від площі Космонавтів до Хрещатика
1975 — вийшла заміж за Анатолія Фастовця
1976 — народилася донька Ірина
1983 — народилася донька Світлана
1991 — народилася донька Зінаїда
2000 — вільний водій
6 
1
Коментарі
3