Восьмеро молодих українців вирушили в тримісячну подорож Азією. Вони пройдуть п"ятьма країнами з вуличною виставою "Наречена чи тигр" і спробують донести туди звістку про Україну.
Відправною точкою 90-денної подорожі став пам"ятник Григорію Сковороді в Києві на Контрактовій площі. Тут і влаштували останню перед від"їздом зустріч з друзями і пресою. На вулиці вітряно, але мандрівники тепло вдягнені та бадьорі. Їм доведеться пройти Монголію, Китай, Непал, Індію і Шрі-Ланку.
На проводи зібралося трохи менше півсотні друзів. Посеред цього гурту стоять туго запаковані наплічники і жовтий табурет. Його нестиме кожен по черзі, й тільки носій має право сидіти на стільці.
— Табурет у нас полакований і зміцнений, — високо піднімає стільця автор ідеї, 24-річний режисер Леонід Кантер. — Зроблений на фабриці "Дружба".
Біля керівника стоять Мирослав Гай, Аскольд Клюс, Олена Баламутова — друзі й учасники. Десь у натовпі бігають ще троє — оператори Дмитро Кантер, Володимир Асауленко та фотограф Олександр Вансович. Восьма мандрівниця — Вікторія Мельничук — запізнюється.
Оператори потрібні, щоб відзняти похід на відео, а потім зробити фільм. З собою мають дві камери, по кілька акумуляторів до них і 100 годинних касет. Кантер мріє зробити серію коротких документальних стрічок про Монголію.
Для багатьох це не перший похід — один такий табурет група під проводом Кантера зацементувала минулого літа на узбережжі Атлантичного океану у французькій Ла-Рошелі. Мандрівники пройшли з виставою про Івасика-Телесика Польщу, Німеччину і Францію. Показували її на майданах.
— Я побачив фільм про перший похід, — розповідає 22-річний Аскольд. — Прийшов, познайомився. Я такий щасливий, що іду в пустелю!
В Індії має бути плюс 40
З Контрактової команда вирушає на залізничний вокзал, де сідає у потяг до Москви. Звідти — кілька діб до Улан-Батора. А вже далі — як вийде: пішки, кіньми, автостопом. Загальний бюджет походу — 1000 євро на учасника. Кожен фінансує себе сам. Мандрівники беруть спальні мішки, теплий одяг, запас крупів, хліб та консерви. Далі харчуватимуться у місцевих жителів.
— Ми показуємо виставу, а нам дають за це поїсти й переночувати, — розповідає Кантер. — Якщо не приймають на ніч, ставимо капелюха і збираємо гроші. В Європі найбільше заробили за виставу в Баден-Бадені — 60 євро.
— П"єсу "Наречена чи тигр" написав якийсь англієць, — Кантер шукає в кишені папірця з його іменем, але не знаходить. — В оригіналі дуже багато слів. Ми так її переписали, що жодного слова не лишилося — лише емоції.
У Європі вони грали виставу у вишиванках. Цього разу вишиті сорочки теж узяли, але в них не виступатимуть, бо такий одяг не пасує новим персонажам. Везуть із собою гітару — вона в чохлі, на спині у Мирослава. Той сміється і каже, що це їхня найстрашніша зброя у пустелі.
— А взагалі страшно? — цікавлюся.
Усі дружно заперечують. 21-річна Олена, наймолодша в групі, додає, що ледве в батьків відпросилася.
— Коли перейдемо холодну Монголію і Непал, я зніму з себе цю куртку і взуття, і все викину, — розповідає Володимир Асауленко, 23 роки. — В Індії має бути плюс 40, а в горах — мінус 40.
Табурет хочуть зацементувати в селищі Кірінд, на Цейлоні.
— Ми подивилися на мапі: це височеньке місце на узбережжі, а внизу — великі хвилі, — мрійливо каже Леонід.
Доля минулорічного табурета, на жаль, сумна. Від нього відірвали спочатку сидіння, потім ніжки. Лише сліди на асфальті залишилися.
Наступний похід буде до Гібралтару. Та більшість теперішніх учасників, мабуть, залишаться в Індії — їм усім відкрили подвійну індійську візу на півроку.
1 
1
Коментарі