Сергій Поярков, 40 років, чекав нас на Обухівській трасі, під Києвом. Уже рік він будує в Конча-Заспі собі дачний будинок.
— Перший поворот направо, знак "Лісники-1", — пояснює. — У Лісниках мають особняки співачка Руслана і колишній міністр юстиції Роман Зварич.
Тюнінгований джип Сергія "Ніссан Патрол", із номерами "ПОЯРКОВ", розмальований білими хрестами. На склі — наклейка усміхненого черепа. Позаду напис англійською: "Я не страждаю від божевілля, а насолоджуюся кожною його миттю".
— Їдьте за мною! — лунає з динаміків, почеплених на даху джипа.
Гальмуємо біля чотириповерхового цегляного будинку, дві стіни якого у риштованні. Дім — з колонами та високою вежею. Дах покритий червоною черепицею.
— Зараз, тільки собачку погодую, — каже господар, прихоплюючи з переднього сидіння куплений сир "Галактон".
Ворота гаража прочинені, там лежать матраци, на яких після роботи відпочивають будівельники. За гаражем помаранчевий намет "Так! Ющенко". Біля нього на ланцюгу — біла дворняжка Занзібар.
Троє робітників підфарбовують на сіро щітками фундамент.
— Сергію, ці шви замасти гермобутилом, — звертається Поярков до тезки в заляпаній спецівці.
А нам каже, що добре знається на ремонті.
— Цегла в мене марки 150, українська. Решту краще знає прораб.
Ми зустрічаємося на Трійцю. Будівельники навіть у свято не припиняють праці.
— Я критично антирелігійний, — пояснює господар.
На першому поверсі — майбутня 100-метрова майстерня зі стелею заввишки вісім метрів.
— А тут буде маленька кухня, трохи більша за 50 метрів, — розповідає Сергій. Посеред величезного приміщення купа цегли й арматури. Дерев"яна драбина веде нагору.
— Отут тераска, — розкидає він руки на даху. — Всього-на-всього якихось сто метрів квадратних. А весь дім займає шістсот. На третьому поверсі буде кілька спалень.
Піднімаємося на дах.
— Сто метрів над рівнем Дніпра, — вдоволено каже Поярков, мружачись від сонця. — Он — Голубе озеро, он — Лавра. А там — Батьківщина-мати.
Монумент повернутий до нас спиною.
— Маю тут більше гектара землі. І лісок біля будинку теж наш, — показує в бік сосен і кленів. — У дворі вириємо озерце. Будівництво заважає, але вік такий, що нікуди вже відкладати.
На запитання, у скільки обійдеться дача, каже:
— Сподіваюся, не більше півмільйона зелених американських карбованців.
За гаражем помаранчевий намет "Так! Ющенко"
Напис на будинку — "вул. Пухнаста, 1".
— Ми самі придумали, — гордо каже. — На честь дружини. У неї пухнасте волосся.
31-річна Ірина — бухгалтер-аудитор, вже два роки не працює.
— Ми познайомилися вісім років тому на Кловському узвозі, де зараз живемо, — розповідає Ірина. — Поярков вигулював свого дога Геббельса. Пес побіг, а я зачепилася за поводок.
— Вона з тих жінок, з якими не розлучаються ніколи, — обнімає дружину Поярков. — Має дуже цінну рису: не втрачає можливості промовчати. Я — жахлива людина, зі мною по-іншому не можна. Домашніми справами не займаюся. Посуд не мию і готувати не вмію. Найбільший мій кулінарний шедевр — яєшня. Але маю гарний рецепт кави. Насипаю дві ложки меленої кави в чашку, заливаю окропом, ставлю в мікрохвильовку й кип"ячу. Потім переливаю в іншу чашку і додаю лимон. Називається "кава по-дилетантськи".
— Коли Сергій працює, його краще не чіпати, — розказує Ірина. — Може зачинитися в кімнаті, якщо собаки дістають. (У сім"ї живуть бульмастиф Бек та мопс Гремлін. — "ГПУ"). Хатні справи — не для нього. Але двері й вікна в квартирі 12 років тому поставив сам. Посперечався з робітниками, що зробить краще за них. Гарні вийшли — з маленьких скляних квадратиків.
Живуть Пояркови у трикімнатній квартирі на Печерську. Стіни у них прикрашені коричневими пляшками, які господар колекціонує вже багато років.
— Друг приніс пляшечку, а Сергієві було шкода викидати, — пояснює Ірина. — Вже має 700 пляшок, і жодна не повторюється. Найменша — півтора сантиметра, найбільша — 50-літрова.
Сергій пропонує прогулятися лісом.
— Що за нацистський картуз? — цікавлюся в нього.
— Дехто каже, що фашистський, дехто — що бандерівський, — голосно сміється. — А він з Америки. У мене сотні різних картузів. Колись у шортах мене не пускали у видавництво "Преса України", хоч працював там у газеті художником. У Верховній Раді до моїх нарядів уже звикли. Спочатку охорона блідла й червоніла. Але ж правил я не порушував, одяг у мене не воняв. А перед президентськими виборами посперечався з Миколою Томенком: якщо Віктор Ющенко виграє, — прийду в костюмі та краватці. І нічого, прийшов.
— Кажуть, тоді ви почувалися незатишно, ховалися по кутках.
— От, блін! — обурюється Поярков. — Плітки... В Україні жаба — національна тварина.
— Це правда, що у творчості вам подобаються матюки?
— Я дуже поважаю співака Шнура. Він має 50–70 тисяч доларів за концерт, бо харизматик і профі. Його матюки — це мистецтво. А те, що робить Подерв"янський — нудно. Коли Лесь почув, як співає Шнур, з горя почав малювати, — жартує Поярков. — Такому більше 500 баксів за виступ не дадуть. Не можу поважати людину, яка всерйоз критикує Поплавського.
— Вас вважають одним із найбагатших українських художників.
— Це правда, — погоджується він. — Я вмію працювати. Цікавих ідей безліч, але я доводжу свої до кінця. Моїм дипломом були ілюстрації до казок Андерсена — дуже скрупульозна праця. От і дім скоро добудую. Новий рік зустрінемо вже в ньому.
1965 — народився в місті Острі на Чернігівщині
1985 — закінчив Київський художньо-промисловий технікум
1990 — переміг у міжнародному конкурсі Рона Хабборда в Лос-Анджелесі; закінчив Львівський поліграфічний інститут
1991 — ілюстратор книг у США
1992–2001 — виставки в Америці, Німеччині, Великій Британії
1995 — закінчив Українську академію мистецтв
2000 — одружився з бухгалтером-аудитором Іриною
2001 — персональна виставка у Музеї російського мистецтва в Києві
2002 — виставка у Московському музеї сучасного мистецтва
2 
1
Коментарі