Понеділок, 18 серпня 2008 16:25

Володимир Росипко продає царські гроші на базарі

Автор: фото: Павло ВОЛЬВАЧ
  Житель Збаража Тернопільської області Володимир Росипко тримає в руках старовинний бриль на базарі в селищі Вишневець
Житель Збаража Тернопільської області Володимир Росипко тримає в руках старовинний бриль на базарі в селищі Вишневець

Вихідними на базарі селища Вишневець на Тернопільщині велелюдно. Продається-купується все — від свиней, борошна, цукру, городини до китайського ширужитку та дерев"яних граблів.

Посеред базару стоять старі "жигулі". На них закріплений плакат: "Куплю старовинні речі, військову атрибутику, медалі, монети". А на капоті розставлені самовари, гасові лампи, брилі, потемнілі від часу праски, банкноти, книжки.

— Переважно скуповую, іноді щось міняю. І вже зовсім рідко — продаю, — каже про свій крам 38-річний Володимир Росипко. — Я їжджу по базарах усіх околичних містечок. У Збаражі, де живу, стою по четвергах. У неділю їду до Ланівців. П"ятниця — Кременець, вівторок — Замостя.

Володимир іще в школі почав збирати старовинні монети. 1999 року полишив працю фотографа й зайнявся антикваріатом.

— Їжджу по селах, по магазинах. Є спеціальні біржі в кожному обласному центрі, — пояснює. — Навідуюся на пункти прийому металобрухту. Якось надибав там два старовинні срібні самовари, оформлені як звичайний брухт. Самі прийомщики не знали, що вони цінні. А оцей, — ляскає по темному самовару, — стандартний. Але старовинний. Ще за миколаївських часів на заводі Баташова в Тулі (російське місто. — "ГПУ") виготовлений. Ось портсигар радянських часів. Таких уже майже не зустрінеш.

А що це за фляга?

— Це в лісі хлопці знайшли, — бере до рук флягу, на якій ледь помітні вигравірувані латинські літери. Переконує: часів Другої світової.

А банкноти?

— Є миколаївські царські, польські, австрійські. У нас же тут була Польща. Люди мені на базар приносять. Раніше їх палили, а тепер можна продати.

Біля лобового скла закріплена старовинна книжка. Питаю, чи не Біблія.

— Ні. То просто якась книжка. Я в них не дуже розбираюся, — зізнається Володимир. — А оце поштівка стара, польська. Реальний військовий на ній знятий. Але вона змінна, там лише голову підставляли — і міг сфотографуватися кожен охочий. Із УПА рідко щось попадає. Був один значок упівський.

Я йому ще й доплатив зверху

Росипку часто приносять речі старовинного сільського побуту.

— Ось це для коси, — показує дерев"яний пенал. — Колись косарі ходили в поле й носили із собою брусок — мантачить косу. Сюди його вкладали, — пояснює. — Сюди й вода заливалася, бо ж окремо носити незручно. Ось бриль, із Вишневця люди принесли. Старий, років 70, а то й усі 100 йому.

До Володимира підходить чоловік із пакетом. Пропонує чайні ложечки, іржаві виделки, бляху з військового паска радянських часів. Росипко, переглянувши, відмовляється.

А хто купує такий екзотичний товар?

— Монети купують пацани. Підходять, радяться. А на всілякі ступки, прялки пішла мода в ресторанах, у кафе. Часто оформляють офіси. А ще купують горщики, — стукає пальцем по глиняному денці. — Купую на ринку, а дружина розмальовує соняшниками, квітами.

— Скільки, кажете, самовар? — зупиняється покупець.

— 100–150 гривень, — відповідає Володимир. — А є й за 300, 400.

Прибуткова справа? — цікавлюся.

— Ну як сказати. Заодно жінка ще ось торгує, — киває на сусідні прилавки. — Одяг продає. Удома в нас господарка, трохи стройка. А ще займаємося собаками. Маємо алабая, шарпея, шотландського сеттера, інші породи. Тримаю для душі, а щенят продаю.

Запевняє, що не все продає.

— Латунну печатку з гербом польського магната Королькова ні за що не віддам. Він колись займався виробництвом мила. Я її на пункті прийому металобрухту викупив. Такі цінні речі трапляються несподівано. Лежав у мене годинник "Молнія" в робочому стані. Приходить мужик, каже: не можу старий годинник відремонтувати, а на той поміняв би. Приносить старий, царських часів годинник "Павел Буре". Я йому ще й доплатив зверху.

Спека посилюється. Володимир починає збирати товар.

— Якось підійшла на базарі жінка й сказала, що на хуторах, у Лановецькому районі, є старовинний самовар. Домовилися, поїхали. А це за 70 кілометрів звідси, ще й дорога страх погана, — кривиться. — Приїхали, а то совєцький електричний самовар. Кажу, що мені такий не підходить. А вона: "Зато підвіз мене", — усміхається.

1970, 23 лютого — Володимир Росипко народився у м. Збараж Тернопільської області
1987 — закінчив середню школу, вчиться в Тернополі на фотографа
1990 — демобілізувався з ракетних військ у Німеччині
1991 — одружився з Лідією Гаврилик, молодшою на два роки
1992 — народилася донька Вікторія
1997— почав продавати антикваріат на базарах

Зараз ви читаєте новину «Володимир Росипко продає царські гроші на базарі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода