"Я народився біля Геленджика. У серпні 2006-го захотів провідати батьківщину. Написав листа президентові Росії Володимиру Путіну, — розповідає російською 86-річний Віктор Рева із Вінниці. — Мовляв, чи не міг би я, колишній водолаз 119-го полку 2-ї авіаційної бригади Чорноморського флоту, полікувати свої рани у здравниці Геленджика?".
А за два тижні отримав лист із Москви з двома путівками у Геленджик.
— Він з кубанських козаків, — каже дружина Реви Галина Василівна, 70 років.
— Мої предки на Кубань (тепер Краснодарський край у Росії. — "ГПУ") втекли ще за часів Катерини ІІ, коли Запорізьку Січ розганяли, — розповідає господар. — Оселилися там у хаті за 30 метрів од моря. Я крепким хлопцем був. Їв ікру, рибу, яйця чайок. Мене і ще десятьох хлопців за добре здоров"я вибрали на флоті служити.
Віктор Павлович пригортає дружину.
— Вона мене за те полюбила, що високий. Під час війни був водолазом, — згадує. — Чіпляв колеса літакам гідроавіації, коли вони приводнялися. І бомби під водою чіпляли. Вони сотню кілограмів важили, руки мліли.
Зауважує, що літаки МБР-3 були фанерні.
— Від першої ж кулі фанера тріщала. Тому літак, сідаючи на хвилі, "напивався" води. Водолази ставили такі літачки на буксир до катера. Я 58 літаків витягнув з води.
Вона мене за те полюбила, що високий
Зараз Рева живе у Вінниці в однокімнатній квартирі.
— Мені її Брежнєв дав, — хвалиться. — Якось із Москви до Одеси їхала дружина Героя Радянського Союзу Віктора Канарьова — командира полку, в якому я служив. Завернула в наше місто. А я тоді жив у старому будинку, що вже валився. Наказала написати листа до Леоніда Брежнєва, щоб дали квартиру. Сказала, що з донькою Брежнєва двері в двері живе, і сама їй передасть. І справді, невдовзі я отримав цю квартиру.
Згадує, як у травні 1944-го на катері супроводжував Брежнєва на Малу Землю.
— Він їхав нагороджувати десантників 18-ї армії, а я плив на катері попереду. Якщо би раптом трапилася магнітна міна, мій катер вибухнув би, а не той, на якому Брежнєв був.
Наступного року Галина Василівна та Віктор Павлович святкуватимуть 15-річчя спільного життя.
— Познайомилися у дощовий день, — розповідає Рева. — Я не взяв парасольки. Попереду йшла жінка, і я попросив, щоб вона поділилася своєю. Ішли разом, розговорилися. "Отаку мені б дружину", — кажу. І вона не розгубилася: "Отакого мені б чоловіка". Так і перебрався до неї у приватний сектор. Перша моя дружина померла.
Каже, що раніше в господарстві тримали свиню, курей розводили. Але з ними багато мороки.
— Перерізав усіх курей, роздав родичам, друзям. І легше стало.
Торік до Віктора Павловича подзвонив заступник директора заводу "Південмаш" Микола Тарасов. Сказав, що впізнав у ньому свого двоюрідного дядька. Запрошує познайомитися.
— Поїду в травні на його день народження, — мріє Рева.
Останні роки чоловікові доводиться нелегко.
— Прийшов у лікарню, — нервує. — Медсестра принесла гнилий чорний матрац. У палаті сечею смердить. Тільки помирати туди йти. А я ще хочу побачити сучасні гідролітаки, Мій дід помер у 116 років. 30 років у мене в запасі є.
1920, 13 листопада — Віктор Рева народився у місті Єльц біля Геленджика на Кубані (Росія) в сім"ї рибалки
1940 — закохався у дівчину Кимину; пішов служити на Чорноморський флот
1944, травень — супроводжував Леоніда Брежнєва через Чорне море на Малу Землю
1947 — демобілізувався; одружився з вінничанкою Галею
1948 — у Вінниці народилася донька Галя; нині — закрійниця, живе в місті Азов Ростовської області (Росія)
1951 — народилася донька Ніна, нині покійна
1959 — з"явилася на світ донька Рая, нині — економіст
1993, 26 серпня — познайомився із другою дружиною Галиною Василівною
2006 — уперше за 20 років побував на Кубані; знайшов двоюрідного племінника Миколу Тарасова
2 
1
Коментарі