26 жовтня біля кас столичного цирку восьмеро киян стоять у черзі, купують квитки на вихідні. Двері до манежу відчинені навстіж. Там стоїть труна з червоного дерева. На неї спрямовані концертні прожектори. Зазвичай такі використовують під час циркових вистав. Над сектором №7 на балконі оркестр грає спокійну музику.
— Что за выступление? — запитують люди. — О Господи, там гроб стоїть.
— Ховаємо директора цирку, — каже контролерка на вході. Але спектакль буде за планом. Володимир Дмитрович не пробачив би, якби через нього виставу перенесли.
Дресирувальник і художній керівник Національного цирку 66-річний Володимир Шевченко помер 24 жовтня від раку. Подробиць родина не розказує.
— В последнее время Владимир Дмитриевич уже не выступал. Посвятил себя работе директора, — каже інспектор манежу Тамара Ізмайлівна. Забирає з труни оберемки квітів, складає навколо арени. — Зізнавався, що йому часто снився манеж, леви і тигри. Дітей не мав, тому свої номери передав учням, Юлі й Колі Козирєвим. Сезон відкрив 4 жовтня, а наступного дня вже почав готувати програму на січень.
Бракувало номерів із тваринами, то запросив німців. А з Росії мали приїхати морські леви. Володимир Дмитрович хотів організувати в Києві великий цирковий фестиваль, як у Монте-Карло. Грошей на таких заходах не заробляють. Але це був би престиж для України.
Покійний лежить у чорному костюмі. Довге сиве волосся розсипалося по подушці. Біля труни стоїть дерев'яний хрест із розп'яттям. Працівник цирку зав'язує на ньому вишитий рушник.
— Друзья звонят, спрашивают: не шутка ли это? — каже акробат 32-річний Микола. — Ще в суботу він був на роботі. Звістка про його смерть була для нас громом серед ясного неба. Тільки в нього на манежі одночасно працювали 18-20 левів і тигрів. Вони його дерли кігтями, кусали, кидалися. Але Володимир Дмитрович лікувався кілька днів і знову йшов у клітку. Тигрів-пенсіонерів жалів, віддавав у зоопарк. Молодняк виходжував сам.
Раз із дружиною перед гастролями повіз домашніх собак у готель для тварин. А там якийсь араб залишив левеня. Вони його виходили, вилікували і купили в цирк за 600 доларів. Тигри в нього вальс і танго вміли танцювати, їздили верхи й цілувалися.
Дресирувальниця Людмила Шевченко, 67 років, знімає окуляри, витирає сльози. Подружжя працювало разом 49 років. Починали як акробати, потім поставили номери для 150 тигрів, левів, леопардів.
Біля неї на коліно стає вусатий чоловік у вишиванці. Цілує обидві руки.
— Держись, моя хорошая. Ты же сильная, — каже на вухо.
Церемонію продовжують на 50 хв., бо люди не встигають попрощатися. Міністр культури Михайло Кулиняк, 43 роки, з аркуша 50 с читає співчуття. Затинається, плаче.
— Многие тут помнят, как 20 лет назад в Париже на манеже взбесилась львица. Володя выбежал, отстранил жену Люду и столкнулся с ней один на один, — згадує запухлий від сліз працівник цирку. — Два тижні лежав у лікарні. "Швидка" привозила його на виступ, а ночувати знову відвозила в палату. Був весь у шрамах, переніс десятки операцій.
Обов'язки директора замість чоловіка виконуватиме Людмила Шевченко. Проте залишатися на цій посаді відмовляється. Кажуть, новим керівником призначать когось із "старожилів цирку".
О 14.00 Володимира Шевченка відспівують у церкві на столичному Байковому кладовищі. Труну привозять на центральну алею, в елітний сектор 52а. Тут поховані актор Богдан Ступка, модельєр Михайло Воронін, футбольний тренер Валерій Лобановський, письменник Павло Загребельний.
Починає накрапати дощ. Труну ставлять під зелений намет. Над тілом схиляється молодший брат Шевченка — Юрій. Він дресирує ведмедів у цирку Санкт-Петербурга. Духовий оркестр виконує Гімн України. Коли опускають труну, люди починають аплодувати. Вдова дістає з кишені прозорий пакет із землею, висипає в яму.
Присутні роз'їжджаються в іномарках і ритуальних автобусах. Частина повертаються до цирку на поминальний обід.
Планували відсвяткувати золоте весілля
Дресирувальник Володимира Шевченко вперше вийшов на сцену Ленінградського цирку в 14 років. Тоді він замінив свого батька Дмитра Шевченка, якого напередодні покусав ведмідь.
— Моя професія екстремальна, — казав Володимир в одному зі своїх останніх інтерв'ю. — Її можна порівняти з фахом каскадера чи гонщика. Але з хижаками легше працювати, ніж із людьми. Тварини одразу виражають свої емоції, а люди — приховують. Сьогодні мало хто хоче пов'язати свою долю з цирком. Молодь чудово розуміє, що це каторжна праця.
Після закінчення естрадно-циркового училища в Москві Володимир Шевченко одружився з гімнасткою Людмилою. 2016-го подружжя планувало відсвяткувати золоте весілля.
— У мене в училище було багато кавалерів. Коли познайомилися з Володею, він щотижня потрапляв у міліцію за хуліганство. Мене всі відмовляли з ним зустрічатися. А я на зло всім ходила з ним на дискотеки. Після одруження про дітей не думали. Купили собі собачку. Тоді свекор мені сказав: "Ну, все, наші внуки закінчилися", — згадує Людмила Олексіївна. — Ми з Володею більш як 40 років не розлучалися. Мені важко уявити родини, в яких чоловік і дружина бачаться лише ввечері. Ми разом їздили в усі відрядження.
Володимир Шевченко гастролював Німеччиною, США, Італією, Францією, Великою Британією та Японією. В Парижі мав 100 аншлагів. Тоді президент Франції Жак Ширак нагородив його званням Почесний громадянин Парижа й запропонував залишитися жити у Франції.
3 
1
Коментарі
1