"Писати мене двоюрідна сестра навчила", — розповідає 49-річний Володимир Токовий. Він затискає ручку між пальцями лівої ноги й виводить у зошиті кілька слів. Почерк схожий на дівчачий, літери хиляться управо.
Володимир Токовий живе без обох рук. Таким народився. Має хату в селі Козарівка Барського району на Вінниччині, яку ділить із 22-річною донькою Лесею. Дружина Токового Галина померла шість років тому від цукрового діабету. Старшу свою доньку, Зоряну, чоловік не бачив із трьох років. Спочатку її мати, перша дружина, не дозволяла. Потім — його третя жінка Галина, бо ревнувала.
— Сестра лівшою була, от і я лівою ногою пишу, — пояснює Володимир. — Завдяки цьому і школу кончив, і в педінституті Вінницькому вчився.
Зустрічаємося у медпункті в Козарівці. Разом із Токовим приходить його найкращий друг, 50-річний Федір Івашина — учитель фізкультури в Мигалівецькій школі.
— Додому до Володимира не доберетеся, хата в нього зовсім стара і багнюка навколо, — пояснює.
Токовий неспокійно тупцяє по кімнаті. Його умовляють присісти на стілець. Але й там він час від часу різко поводить плечима. Федір бере зошит, де Володимир щойно писав.
— Гарний у нього почерк, — зауважує. — Через нього я зарікся на колінах записки писати. Якось написав, а він мені відповідь — ногою на тому ж листочку. Так написав, що мені за свій почерк стидно стало.
Обоє грають у сільській футбольній команді.
— Футбол це моє любиме діло, — зізнається Володимир. — Якось медики в Барі не хотіли в команду пускати. То Федір допоміг. Голи я добрі забивав. Хто лягавим тоді гола забив? — дивиться на Федора.
Той киває.
Володимир ногами ріже хліб, голиться, готує їжу. Ногами виводить на папері малюнки.
— Шість років відробив художником, чим тільки не малював, — розповідає. — Олійну картину "Козак Голота" віддав до Вінницького педуніверситету — щоб екзамен з української літератури здати.
Володимир закінчив там три курси. Учився на викладача української мови. Потім покинув навчання.
— Закінчити перша жінка, Галя, не дала, — неохоче згадує. — Ми познайомилися, коли в інститут вступали. У 1979-му одружилися. Вона сиділа переді мною, трохи нижче. Там парти були сходами поставлені. Я ногами твір писав, а Галя це помітила. Три роки прожили.
Він носить протези і майже ніколи не скидає піджака
21 липня 1980-го Галина народила від Володимира доньку Зоряну.
— Потім вона старостою групи стала, і ми почали сваритися, веде далі. — Щоб із нею не зустрічатися, я покинув інститут. Відтоді ми не бачилися. І дочку вона мені не дозволяла бачити.
Із другою дружиною, Марією, познайомився в Києві, куди приїздив до друзів.
— Маша не витримала сільського побуту. Пішла від Володимира через рік, — розповідає 40-річний голова сільради Володимир Казік.
1983-го Володимир зійшовся із односельчанкою Галиною. За рік у них народилася донька Леся.
— Кілька років тому лист прийшов із запрошенням на весілля старшої доньки, Зоряни. Але моя третя дружина подерла його. Не хотіла, аби їхав. Я б хоч подарунок відіслав, так не знаю куди. І Леся познайомитися із сестрою хоче. Уже й у різні програми на телебачення писала.
22-річна Леся зараз доглядає за татом. Володимир переймається її майбутнім.
— Одружити її треба. І хату їй десь купити. Я без неї проживу, — запевняє. — Їжу готувати сам можу, прати. Прасувати свої штани нікому не довіряю, тільки сам!
44-річний брат Володимира Сташко живе у Росії, а 45-річна сестра Марцеліна — у сусідньому селі. Батьки вже померли.
— Це Сташко Володю навчив виживати, — каже Федір. — Як малий був і падав, брат його самого заставляв підніматися. Було, що й спеціально штовхне. Ми спочатку у футбольній команді з ним няньчилися. А тоді зрозуміли, що йому не треба фори давати, він ще нам дасть.
— Я вчився у Мигалівецькій школі (сусіднє з Козарівкою село. — "ГПУ") до 5 класу з усіма дітьми. Потім батько віддав мене до школи для дітей з фізичними вадами до Дунаєвець на Хмельниччині. Але я завжди з нормальними людьми жив, а там, йолки-палки, — сумно хитає головою Володимир. — Я там щодня коло вікна плакав. Як кінчив вісім класів, кажу до братухи: забирай мене звідси. Ну, він і забрав у Крим. Там я в школі-інтернаті довчився. Потім першу роботу допоміг знайти — на цукровому заводі.
Останні чотири роки працює сторожем на тракторному стані.
— 25 років стажу в мене набереться, — запевняє.
Зовні не скажеш, що Володимир не має рук. Він носить протези і майже ніколи не скидає піджака.
— Ними тільки чарку чи пляшку можна взяти, — каже про протези. Перестає вертітися на стільці й стиха додає: — Стісняюся я без рук ходити.
По протези він їздить до Києва.
— Давно збирався по нові, але то городи, то оранка.
— От ще роботяга, — награно сміється Федір.
— Що, не віриш? А буряки хто рвав? Ногами розхитував та виривав із землі, — спалахує Володимир.
— Та ви ще не бачили, як він плаває! — заспокоює друга Федір. — На спор ловили його у воді всією командою. А він не рівно йде, а як дельфін, пірнає.
Улітку на ставку в сусідньому селі Діброва Токовий урятував із води дівчинку, яка тонула.
— Я її просто до берега підштовхнув ногами, доки сама на ноги не стала.
— А розкажи-но, як ти горілку зі шкафа діставав, — оживляється Федір.
— Заколупали своєю горілкою, — радіє можливості розказати Володимир. — Колись жінка Галя будить мене: іди на роботу. А мені ж так недобре після випитого, прошу її: піди за мене, посидь там. Ну, вона й погодилася. А я ж знаю, що вона горілку вигнала, а де сховала — не знаю. Ходив-ходив... Коли глип: на шкафу стоїть повна трилітрова банка. Думаю: нє-є, дорогая, так не буде. Пішов закуски набрав, беру стілець, відкрив зубами кришку, з банки потягнув, зліз — закусив. Потягнув — закусив. Так добре похмелився.
Володимир надягає ногою кепку, потім — шкарпетки, які знімав, щоб показати почерк. Взуває чоботи.
— Я його молодим знав. У селі живе, а шкарпетки завжди білі, чисті, і кросівки найкращі, — говорить Федір, коли Володимир виходить. — Як дружина померла, почав трохи випивати. Самотньо йому одному.
1957, 4 cерпня — народився у селі Козарівка Барського району на Вінниччині
1979 — одружився з Галиною, однокурсницею з Вінницького педінституту
1980 — народилася донька Зоряна
1982 — розлучився; покинув навчання
1983 — одружився з киянкою Марією; прожили менше року; створив сім"ю з односельчанкою Галиною
1984 — народилася донька Леся
2000 — дружина померла від цукрового діабету
2006 — врятував із води дівчинку, яка тонула у ставку
2 
1
Коментарі