— После перезда в Киев случайно попал на блошиный рынок возле Петровки. В глаза бросились игрушки 1960–1970 годов. На 20 гривен купил несколько штук, — говорить арт-директор дитячого каналу "Плюсплюс" 43-річний Едуард Катихін. Збирає радянські іграшки з 2012-го.
Зустрічаємося з Едуардом у його робочому кабінеті. На столі біля вікна лежать майже 200 фігурок — гумові риби, ведмеді, коти, леви й пінгвіни.
— Спочатку колекцію зберігав удома на полицях. Коли не вміщалися, почав перевозити на роботу, — Едуард бере іграшкового козака в синіх шароварах і смушевій шапці. — Купив на Петрівці за 3 гривні. Якось переглядав власні дитячі фотографії. Глянув на того козака — ну вилитий я.
За кілька місяців почався Майдан. Коли йшов туди, брав козака з собою. Друзі питали: "Хто це?" Відповідав, що це моя копія. Був точно таким у дитинстві.
Показує помаранчевого Цибуліно в зеленій сорочці. На його голові видно сліди від дитячих зубів.
— Таким він попав у мою колекцію, — продовжує Катихін. — Три роки тому був у справах в Харкові. На блошиному ринку побачив чоловіка з купою старих іграшок. Усі забрав за 200 гривень. Із повним пакетом зайшов у гості до друзів. Доки розмовляли, їхній мисливський пес Ватсон зацікавився вмістом торби. Витягнув зеленого моржа з прорезиненого поролону й відкусив йому дві лапи. Не проковтнув, встигли витягти. Але я досі їх не приклеїв.
Із полиці дістає фігури хлопчика та дівчинки на дерев'яних підставках. Коли торкнутися їхніх голів, хитаються.
— Шукаю дивні іграшки. Про які думаєш: ну як художник міг таке вигадати? — продовжує. — На блошині ринки ходжу щомісяця. Великі гроші за іграшки не плачу. Їх можна купити за 2–5 гривень. Якось придбав пластикову мавпочку за 2 гривні. За кілька днів побачив в інтернеті оголошення про продаж такої ж. Просили 35 доларів.
2013 року 30 гривень заплатив за олов'яні фігурки крокодила Гени та Чебурашки. Продавець розказав, ці іграшки не були масові. Працівники якогось заводу відлили 20 екземплярів.
Едуард Катихін народився в Росії. Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут. Працював у московській анімаційній студії "Пілот". До Києва переїхав 2012-го. З дружиною виховують доньок 13-річну Софію та Клару, 3 місяці.
— Діти не бавилися іграшками з моєї колекції. Коли почав збирати, Соня була велика. Кларі їх не даю, бо мала. Боюся, що тягтиме до рота, — каже Едуард. — Якось їздив зі старшою у Львів. Зайшли на секонд. Порпалися в коробках з іграшками. Соня помітила чудернацьку волохату з чорними очима. Сказав, треба брати. Заплатив 6 гривень. Колегам вона подобається найбільше. Прозвали сином Чубаки.
Інші іграшки не називаю. Ім'я має лише камбала — Даша. Завжди беру її з собою в поїздки. Вона пласка, можна будь-куди покласти. Коли виставляю в соціальні мережі якийсь свій малюнок, фотографую поряд із ним Дашу. Потім пишу, що вона — художниця.
3 
1
Коментарі