— Узяли з чоловіком кредит під заставу будинку. Не змогли погасити позику, втратили житло. Подруга доглядає літніх італійців, порадила приїхати до неї. Допомогла із помешканням. Поселила на місяць до знайомої, — розповідає 38-річна Наталія Липчук із міста Снятин Івано-Франківської області. Сім років працює в Італії. У червні переїхала в місто Падерно-Дуньяно неподалік Мілана.
— Не розуміла спочатку жодного слова італійською. Постійно чула, як місцеві між собою говорять "коза". Думала, що всі тут тримають кіз. Ще не знала, що це перекладається як "що". Тоді старшій дочці виповнилося 10 років, молодшій — 2,5. Без родини було важко. Телефонувала чоловікові, плакала. Доки не мала роботи, їсти ходила в карітаси. Це спеціальні пункти біля церкви, де допомагають безробітним, бідним. Показувала паспорт. Мені давали макарони, рис, інші продукти. Роботу шукала три тижні. В Італії жінок-доглядальниць називають баданте. Із 14:00 до 16:00 вони мають перерву. Наші заробітчанки приходять у парк поспілкуватися. Намагалася знайти з їхньою допомогою якусь вакансію. Побачила лише байдужість. Коли запитувала про роботу, говорили "Боже помагай" і розверталися. Інколи засуджували, що не знаю мови, не маю досвіду.
Випадково познайомилася з італійцем. Приїхав у гості до друга, який найняв доглядальницю з України. Почув хороші відгуки. Наших жінок поважають за працьовитість. Коли сказала звідки я, запропонував роботу. Мала дивитися за його 84-річною мамою. Не вимагав італійської мови. Думав, що мати за кілька місяців помре. Але я її виходила. Працювала у них три роки. Вихідний мала лише в неділю. Отримувала 800 євро. Тоді це було приблизно 8,5 тисячі гривень. Після української зарплати в тисячу гривень — великі гроші. На продукти коштів не витрачала. Економила, щоб більше вислати додому. Їла те, що й господиня. Порції були маленькі й дієтичні, бо вона хворіла на діабет. За рік я схудла на 30 кілограмів. Сусідка-італійка щодня приходила й допомагала вчити мову. Показувала на предмет, говорила як правильно вимовляти, писати італійською.
— Могла витримати фізичну роботу, але дуже не вистачало моральної підтримки. Тому за три місяці покликала до себе чоловіка, — продовжує Наталія Липчук.
За 200 євро орендували йому спальне місце в кімнаті. Він курив, а сигарети в Італії по 5 євро. Щоб економити, збирав на вулиці бички. Витрушував тютюн і закручував у газету. Я ділилася з ним обідом. Овочі їла. М'ясо ховала й виносила йому в парк. Постійну роботу чоловік знайти не зміг — без документів не беруть. Мав підробітки — щось фарбував, розвантажував. Не одну ніч проплакала. Були проблеми з італійською сім'єю. Вони закуповували продукти на себе й на нас із чоловіком. Наприкінці місяця порахували, що ми з'їли 50 кілограмів м'яса. Хотіли таким чином меншу платити зарплату. Але, коли трохи знаєш мову — можна ставити умови, захищатися.
Щомісяця висилали додому 70 кілограмів іграшок і одягу. Чоловік ходив по церквах, де роздавали продукти й різні товари. Але багато в одні руки не видають. Тому ми хитрували. В Італії є так звані "жовті ящики". У них італійці збирають речі, іноді навіть з етикетками. Залишають біля сходів церков. Ми вибирали з коробок те, що підходило нам і дітям.
Не підозрювала, що завагітніла. Коли піднімала хвору жінку, стався викидень. Із кровотечею потрапила в лікарню. Але там лише оглянули. Сказали — само пройде. Після того ще тричі за місяць викликала "швидку". Почувалася погано. Тому вперше за півтора року поїхали з чоловіком в Україну, лікуватися, — каже Наталія.
— Вдома молодша донька мене не впізнала. Сказала — ти не моя мама. Моя говорить у комп'ютері та передає посилки. Потім трохи до мене звикла. За три місяці знову повернулася в Італію. Чоловік лишився вдома.
Коли жінка, яку доглядала, померла, знайшла роботу в іншій сім'ї. Моєю підопічною стала пенсіонерка вагою 120 кілограмів. Вона не ходила. Мусила її піднімати. Заробила три грижі на хребті. За рік у італійки виявили хворобу Альцгеймера. Вона не спала ночами, кричала, обзивала мене. Працювала без вихідних, та за це доплачували. Мала 1,2 тисячі євро в місяць — 19,2 тисячі гривень. За таку зарплату готова була терпіти.
За останні два роки ледь не розпалася сім'я. Чоловік почав пити. Мені це не подобалося. Висилала гроші, а вони йшли на випивку. Потім поїхав на заробітки в Чехію. Його там обдурили. Не виплатили 4 тисячі євро. Стреси, недосипання, недоїдання вплинули на здоров'я. Чоловік захворів на рак і помер. Витратила на лікування й похорон всі зароблені гроші. У червні цьогоріч повернулася в Італію. З нуля почала шукати роботу. Була на десятьох зустрічах. На першій пропонували платити 26 тисяч гривень. Але в квартирі живе купа людей, чотири собаки й коти. Відмовилася. З іншої роботи втекла наступного дня. Постелили в кухні на дуже незручній розкладачці. Зранку зробила італійці каву, а вона вилила її в умивальник. Спробувала працювати прибиральницею. Пішла в родину стоматологів, у них вілла на 15 кімнат. Мали платити 10 євро за годину. Підрахувала, що матиму 1,6 тисячі гривень щодня. За три дні виявилося, хазяйка планувала зменшити зарплату вдвічі. Зараз потрапила в дуже хорошу сім'ю. Доглядаю діда, в якого проблеми з пам'яттю. Господарі дозволили забрати до себе старшу дочку.
2 
1
Коментарі