Із рівненським веломандрівником Григорієм Іванчуком, 51 рік, увечері перестрілися на базі, де він працює охоронцем. Худий засмаглий чоловік у блакитній сорочці стрімко під"їхав на велосипеді й, зіскочивши, енергійно простягнув руку.
Розповів, що ріс у селі Сергіївка, за 25 км від Рівного.
— Наздаємо з хлопцями яєць по 6 копійок штука, купимо морозива, газіровки — і поїхали роверами на Рівне.
Але справжні мандрівки Григорій почав у 31 рік.
— Пам"ятаю, як купив за 74 рублі харківського ровера. Настоящий крепкий метал! — рубає рукою повітря. — Наїздив ним 200 тисяч кілометрів. Гендиректору заводу навіть письмо заказне написав, коли 100 тисяч наїздив. Підказав, що треба модернізувати. Правда, відповіді не отримав.
По Прибалтиці легко їхати: дороги там — ляля! І шанують велосипедистів, — каже. — На рівні інших учасників дорожнього руху, особливо в Естонії. А у нас де хороші дороги? — запитує і сам відповідає: — У Вінницькій області, вони і за Союзу славилися. Ще — у Криму і на Херсонщині.
Найшвидше їздять на Кавказі, але не ліхачать. І по гостеприїмству їм немає рівних. А я ж Кавказ проїхав від Тамані до Баку! Зупиняються, питають: "Дарагой, куда едешь? Что будешь кушать?". Пригощають і на базарі, і так. Не в угощенії діло, а в живому інтересі, — резюмує.
Сідаємо на лавочку біля прохідної. На цій базі Григорій працює вже 12 років. Доти був вантажником у магазині. А мандрував під час відпустки.
— Якось вичитав у "Советском спорте" дві поради. Завжди мати при собі спортивний костюм, замотаний у целофан, й ізюм — від жажди. У Середній Азії ізюм, може, й допомагає, а в нас же скрізь колодці є. Я винограду наїмся — 200 кілометрів у день тримаю, і не відчуваю нагрузок. По півдні я ганяв чималкувато — де він росте.
— А що з їжі берете в дорогу? — питаю.
— Сало. У першу поїздку взяв цукор-пісок — розсипався, яйця — побилися. То переключився на рафінад — вприкуску, по-солдатськи. Масло, хліб, крупа, — перераховує, загинаючи пальці. — Каструлька ззаду на чайок. Потім зробив другу каструльку — на макарони по-флотськи, бо жирне довго відмивать. І пательню, на грінки — з часничком, сіллю, салом, — прицмокує. — Їм усе, що росте по дорозі: яблука, горох, кукурудзу, соняшники. Водички ключової поп"єш. А то й соку купиш літровий слоїк. А морозиво я собі заборонив. Прихвачує організм, а ти ж їдеш розігрітий, — пояснює.
На Ельбрус хотів, але відчув, що сильонок не хватає
22 травня 1996 року Іванчук проїхав за добу 500 км.
— Снідав за Новоградом-Волинським, обідав у центрі Києва, а спав на Черкащині, — хвалиться. — Важко було тільки останні 45 кілометрів.
Підходять колеги, вітаються, називають його Грішою.
— У нас чоловічий колектив. Начальство нормально ставиться до мого захоплення. Крайні точки моїх подорожей — Баку, Казань, Таллінн і Чоп. 1993-го в мене був маршрут шість тисяч кілометрів. Із них дві тисячі — по сухій місцевості. Ще на Ельбрус хотів, але відчув, що сильонок не хватає. У Казахстані було важко: пісок, пилюка. Дощечка яка попадеться — то обід зроблю на щепочках?
Каже, що ночує завжди просто неба — в лісі, в полі, на автобусних зупинках.
— Хоча запрошували на нічліг. Але я від своїх правил не відступаю. Якось їздив у гості, то мені квиток хотіли взяти на поїзд, — сміється. — Ні, кажу, це позор туристу!
Пригадує, як у січні спав на автобусній зупинці, при мінус 23 градуси.
— Проснувся — не встиг даже зашнурувати черевики, як застигли пальці. Хотів поснідати — а хліб не врізати. Сало-то вкусив, а хліб — камінь. Удень трохи пригріло, то я чайок зробив, у сосновому лісі прогрівся, — пригадує замріяно.
Їздив завжди сам, — продовжує. Хіба пару раз на море з синами й племінником. Відзняв чи 240 пльонок, чи скільки, — замислюється. — Он із Кавказу зробив альбом на 600 фотографій.
— Ви одружені? — запитую.
— Був жонатий, зараз ні. Але і як був жонатий, їздив. Торік їздив велосипедами з сином і з племінником на море, в Затоку. Вийшло по 200 гривень на людину розтрат. Для таких поїздок не будь-який велосипед згодиться. Бажано мати "Мінська". А в мене вкрали його торік — у Рівному, на Фабричній, біля магазину, коли відлучився ненадовго. Тільки замочок лишився. Скільки оставляв його і в Прибалтиці, і в Мордовії — не крали.
На честь своїх мандрівок Іванчук висадив у рівненському гідропарку сосново-березовий гай. Зробив це торік восени. Деревця утворювали коло, а в ньому — словосполучення 8 ЗЕО.
— Коло — це земний шар, — пояснює, — а 8 ЗЕО — це вісім земних екваторіальних одиниць: відстань, яку я проїхав за всі ці роки. Берези осталися, а сосни повсихали.
1955, 15 липня — народився в селі Сергіївка на Рівненщині
1978 — одружився з Аллою; розлучився; зараз живе із синами Валерієм та Володимиром
1986 — купив велосипед; за перший рік накрутив п"ять тисяч кілометрів
1992 — загальний кілометраж 100 тис. км
2005 — загальний кілометраж 300 тис. км
2005, осінь — висадив у рівненському гідропарку гай на честь 320 тисяч кілометрів
Веломандрівки Іванчука:
— 20 років на велосипеді
— 320 тисяч кілометрів
— 10 держав
— 1010 міст
— у середньому 43,7 км за день
— 20 290 годин
— 406 ночей
— 121 маршрут
— змінив 40 шин, 6 сідел, 24 ланцюги.
3 
1
Коментарі