– Лікарі радили позбутися сина. "У кращому випадку не доносиш. У гіршому житиме, як рослина. Або обоє помрете", – казали. Я вирішила народжувати. Чекала на дитину сім років, – говорить 28-річна Людмила Воловик із міста Нікополь Дніпропетровської області. Має другу групу інвалідності. Страждає на сколіоз. Виховує сина Артура, 2 роки. Хлопчик має вроджені вади хребта.
– Батьки і подруга підтримали моє рішення народжувати, – продовжує Людмила. – З батьком сина Олександром жила в цивільному шлюбі. Він хотів аборту. Мав четверо дітей від різних жінок. Із моїм рішенням змирився. Запевнив, що разом справимося. На 17-му тижні вагітності на ультразвуковому обстеженні в дитини виявили ваду хребта. Олександр сказав: "Знімаю з себе всю відповідальність".
Людмила познайомилася з чоловіком три роки тому, коли працювала в службі таксі.
– Він старший на 15 років. Робив водієм. Часто забирав на роботу або відвозив додому. Так почали зустрічатися. Потім переїхав до мене жити у двокімнатну квартиру, – розповідає жінка. – Лікарі казали, що не зможу мати дітей. Коли завагітніла, для Олександра це стало справжнім шоком. Як дізналися про ваду дитини, додому став приходити п'яний, скандалив. Зібрав речі і поїхав на заробітки в Росію.
На 39-му тижні вагітності Людмилу Воловик поклали в лікарню Дніпра для кесаревого розтину.
– Під час пологів перенесла клінічну смерть через алергію на анестезію, – згадує. – Не встигли вставити в рот фіксатор із трубкою, щоб язик не западав. У мене зімкнуло щелепи. Хотіли дірку в горлі пробивати. Лікар вчасно прийняв рішення діставати дитину. І в цей момент сталося диво – в мене розімкнуло щелепи.
Подруга чекала за дверима. До неї вийшов "зелений" анестезіолог, сказав про мою клінічну смерть. Додав: "Така реакція на наркоз трапляється раз на 50 мільйонів людей. Я про це лише читав".
Жінка провела добу на штучному диханні. Дитину побачила через два дні.
– В Артурчика випирало грудну клітку. На животі були розтягнуті м'язи, нагадували грижу. Була крива шия. А на правій руці не розгинався середній пальчик, – говорить. – Ми два місяці були у відділенні патології новонароджених. Олександр був у місті, до нас не приходив. Подзвонив через два тижні. Вибачався. Простила, і ми зійшлися.
Я постійно їздила з Артурчиком по лікарнях. Чоловік спочатку допомагав із дитиною, а потім йому набридло. Одного разу почав кричати: "Ти сину нічим не поможеш. Навіщо возиш?" Сильно скандалили. Я його вигнала.
На перший рік народження Артура сама подзвонила Олександрові. Переступила через свою гордість. Сказала, що може провідувати дитину. Через два тижні прийшов п'яний і назвав малого дебілом, бо той не міг скласти пірамідку. Показала на двері. А чоловік: "То дай хоч на пляшку, я ж прийшов поспілкуватися з сином". Після цього обірвала всі контакти.
Всі зусилля йдуть на лікування Артура. Завдяки масажу за чотири місяці вирівняли пальчик. Виправили кривошию. У Харкові сина прооперували, щоб міг стояти прямо. До цього був зігнутий, як буква "г". Місяць був загіпсований від пахв до п'яток. Півроку цілодобово перебував у пластиковому фіксаторі з перекладиною нижче колін. Вона тримала ноги на рівні плечей.
Перший місяць ми геть не спали. Артурчик весь час плакав. Були пролежні. Зараз одягаємо конструкцію лише на ніч. Дитина може ходити за руку, – додає Людмила. – Тепер треба виправити хребет. Вийшла на ізраїльських лікарів. Вони можуть вставити в хребет конструкцію, яка буде його розтягувати.
Виставили рахунок – близько двох тисяч доларів. На проживання і переїзд треба ще тисячу. Для нас це захмарні гроші. Живемо на 3,5 тисячі наших пенсій.
Охочі допомогти можуть переказати гроші на картку Приватбанку – 4731 1856 1170 6661, Воловик Людмила Миколаївна, телефон: 0(66) 523 29 05.
2 
1
Коментарі