"Навстоячки на зріст воно було десь більше метра, — розповідає 22-річна Оксана Ніколюк із села Чемер Козелецького району Чернігівщини про невідому тварину, яку бачила 21 липня близько сьомої вечора. — Наче кенгуру, так не кенгуру. Козеня — теж ні. Має довгі вуха. Я закричала: "Тату, чупакабра!" Бачила таку тварину по телевізору. Писали нещодавно, що фермер у США застрелив. Батько порався у дворі. Вискочив із вилами. Тварина кинулася в зарослі".
Оксана сиділа того дня під двором на лавці з подругою Оленою Довгоброд.
— Я шукав ту тварину під парканом, у бур"янах. Ніби крізь землю провалилася, — згадує 52-річний Віктор Миколайович, батько Оксани. — Вирішив почекати, може, сама вийде. Ждати довго не довелося. Хвилин через 10 тварина вийшла на дорогу. Перебігла на інший бік вулиці, до нежилої хати. Вистежував її по прим"ятій траві і таки під парканом настиг невідомого звіра. Бах-бах його вилами, прибив. Тварина ні звуку. Потім нахромив на вила й поніс на дорогу. Підбігли й дівчата. Подивилися. Але особина виявилася значно меншою, ніж та, що вони бачили.
Дивитися на невідому звірину збіглися сусіди.
— Собака наш Барсик боявся підходити. Напевно, запах якийсь у вбитої тварини був. Я викопав яму під парканом, кинув туди труп і закопав. Ніч він там пролежав. Барсик туди ні ногою. Хоча, коли нашого кота збила машина і його прикопали, тричі відривав яму. Наступного дня приїхав сільський голова та начальник управління ветмедицини, начальник управління сільського господарства і кажуть: "Відкопуй! Бери рукавиці". За ніч труп нітрохи не змінився. Довгуватий, сантиметрів 40. Шкіра сірого землистого кольору, де-не-де шерсть-пушок. Хвіст довгий, сантиметрів 60. Зуби, як у лисиці. Очі, коли я його прибив, були одного кольору. У мертвого стали голубувато-зелені. Тварину забрали до Козельця. При розтині у шлунку знайшли лише шовковиці. Та й хлопці наші ходили по сліду, по прим"ятій траві. Дійшли аж до покинутого колгоспного саду. Великої тварини не знайшли. А ось купки калу бачили, й не одну.
Точно не собака, бо ті народжуються в шерсті
Питаю, чи пропадали у селі кролі.
— Не пам"ятаю такого, — приєднується до розмови Олександра Суярко, сусідка Віктора. — Щось крало птицю. У моєї матері пропало 13 каченят і курчата. У сусіда Віктора Голода — п"ятеро каченят, у мене семеро великих курчат і дві курки. Якби коршак, то пір"я лишилося б, а то на тушці збоку наче хто дірки прохромив.
Лікар-серолог Віра Пеклуха була присутня на розтині чупакабри в Козелецькій лабораторії ветмедицини.
— Черепна коробка не закостеніла. Вік тварини десь 2 місяці. Самець. Передні лапи коротші за задні. На передніх п"ять пальців, на задніх — чотири. Є кігті й великі зуби. Вуха стоячі, конусовидні. Апендикс дуже малий. Шлунок однокамерний. Тільце ледь покрите пушком. Точно не собака, бо ті з"являються на світ у шерсті. Думаю, це якийсь мутант. Щось середнє між собакою і лисицею. Чорнобильська зона, мало що могло виникнути.
Труп невідомої тварини після розтину спалили.
— Біоями в нас немає, є лише крематорій. Ми не знали, скажена ця тварина чи ні, тому відібрали зразки на аналізи й відправили в Чернігів.
Подивитися на дивне створіння приїзджали науковці з Києва й Ніжина. Тварину хотіли заспиртувати у веттехнікумі в Козельці.
— Ходять чутки, що насправді труп тварини продали, — говорить у сільському магазині продавець Тамара Шестопал, 29 років. — Кажуть також, ніби багатий киянин купив кенгуру на свою дачу, а воно втекло. З кимось спарувалося, а така звірюка народилася. Нібито по селу ще одна чупакабра бродить. Якраз у ніч після того, як убили чупакабру, я заснути не могла. Душно, собаки гавкають. І раптом: "У-у-у-у-у". Так жалісно. Це, певно, самка тужила за дитям.
2 
1
Коментарі