— На зло своей дочери каждый день хожу кушать бесплатную еду вместе с бомжами и беспризорниками. Пусть ей стыдно будет, — говорить киянин 72-річний Віктор Холоша.
Чоловік в окулярах стає в чергу за обідом, який щодня привозять працівники благодійного центру "Соціальне партнерство" на Харківський масив. Віктор Павлович стає у затінку, тримає миску з кашею, сосискою і шматком чорного хліба.
— Я зараз їсти не буду, хай трохи вихолоне, — ставить тарілку на траву. — Удома готувати не можу. Заходжу на кухню і сльози на очі навертаються, бо згадую дружину.
Тетяна померла торік у листопаді від пухлини головного мозку. Їй було 66. Прожили разом 46 років. Із Танюшою познайомився на хімфармзаводі, — по щоках течуть сльози. — Я там працював шліфувальником, а вона возила ліки з одного корпусу в інший. Ми так любилися, що навіть по вулиці ходили за руки. П'ять місяців Танічка мучилася. Не давала спати мені ні вдень, ні вночі. Подрімає годинку, а тоді по квартирі ходить. Я весь час слідом за нею ходив. Боявся, що переплутає двері і випаде з балкона. Торік у листопаді Тані стало погано.
У Віктора Павловича залишилася донька 27-річна Маргарита, сини 42-річний Олексій та В'ячеслав, 48 років.
— Після смерті мами сини прийшли і кажуть: "Батя, ти нам винен 2 тисячі доларів". Сказав їм: "Ви мені тільки скажіть, за що? Як за мною є борг, я труси останні продам, а вам його поверну". Вони не знали, що відповісти. Розвернулися і пішли. Після того жоден не зайшов мене провідати. Зараз живу з донькою і зятем. Обоє працюють. Уранці нап'ються кави і біжать на роботу. Кажу доньці: "Ти хоч би супу якогось наварила. А то батько з голоду помре". Вона мені: "Так ти сам собі звари". А я на кухню заходити не можу, бо дружина перед очима стоїть. Згадую, як смачно вона готувала, і починаю плакати. Після Таніної смерті хотів повіситися. Вона мені наснилася. Сказала: "Нічого дурного не роби, бо не пробачу".
Відкушує шматок сосиски. Каже, їжа тут непогана.
2 
1
Коментарі
3