34-річна Мілена Гольц із Дніпра підкорила найвищу точку індонезійського острова Балі — діючий вулкан Агунг висотою 3142 м. Його найбільше виверження було 1963-го. Тоді загинуло близько 1 тис. людей. У листопаді 2017 року через активність вулкану евакуювали 40 тис. людей із 22 навколишніх сіл.
— Два роки тому Агунг оголосили зоною підвищеної небезпеки і закрили для відвідувань, навіть польоти над ним. Місцеві негативно ставляться до підйому на вулкан. Знають, що це небезпечно. За три дні до мого сходження вулкан викинув стовп диму, та мене це не зупинило, — каже Мілена Гольц.
Вулкан підкорювала із трьома туристами з Росії.
— До цього ми не були знайомі. Про зустріч домовилися тижнем раніше через соціальні мережі. Мої попутники мали альпіністський досвід, а я в гори піднімалася вперше. О четвертій ранку ми виїхали з міста Убуд. За дві години мотоциклом дісталися підніжжя Агунга. Вулкан охороняється. Але ми були там із самого ранку в неділю. Нас ніхто не помітив.
П'ять годин піднімалися крутим схилом: спочатку крізь густий ліс, потім — чагарники і застиглу лаву. На висоті понад два кілометри ландшафт різко змінився: жодної живої істоти чи рослини. Тільки скелі, камені і лава.
Підйом тривав у чотири етапи, тричі зупинялися.
—Йшли годину, а потім хвилин 10–20 відпочивали. Вже після першого етапу я готова була плюнути на все і повернутися назад. Та попутники підтримали і переконали, що важко лише на початку. Та далі до втоми додався ще й страх. Увесь шлях до вершини — крутий підйом по глибокому рові, застиглій лаві, прямовисних скелях та гравію. Спорядження і страховки не мали. Була у звичайних кросівках і куртці. У хлопців були трекінгові палки, у мене — звичайний бамбук, спиляний у джунглях. Були моменти, коли будь-який невірний рух міг призвести до падіння. Тоді захотілося побути з вулканом наодинці. Попросила свою групу йти вперед і не чекати мене. 2,5 години піднімалася вгору сама. До хлопців приєдналася недалеко від вершини. Коли до неї залишалося 100 метрів, ми трохи розгубилися — підйом, який знав наш провідник, зруйнувався після недавнього викиду каменів із кратера. Ми почали підніматися іншим шляхом. Під ногами обвалювалися кам'яні насипи, долоні й пальці були стерті.
На вершині Мілена пробула близько години.
— Коли піднялася на кратер, ударив адреналін. Відчувала неймовірний захват і хвилювання. По периметру кратера виднілися стовпи диму, його дно дзюрчало і тріщало. Нам пощастило з погодою. В цю пору року на Балі щодня йдуть дощі, гір не видно за хмарами чи туманом. Але в той день яскраво світило сонце. Вниз вирушили, коли почали насуватися хмари.
— Кілька разів зупинялися перепочити і перекусити, — говорить жінка. — На останній зупинці відпочивали на березі невеликого дощового озера, яке утворилося в заглибленні застиглого потоку лави. Дорога вниз далася нам усім непросто. В якийсь момент настільки втомилися, що втратили контроль: кожен із нас по черзі впав. Поранила ліву руку, але це зовсім не хвилювало. До заходу сонця ми вже були внизу. Коли стемніло, лежали на траві біля підніжжя вулкана і не могли відірвати погляд від зоряного неба. Всередині було відчуття, що після підйому життя змінилося назавжди.
На згадку привезла в Україну бамбукову палку, з якою піднімалася на вулкан, а також шматочок лави у формі серця.
П'ять місяців жила на Балі
Мілена Гольц жила на Балі п'ять місяців. Приїхала торік навчатися на інструктора з йоги.
— Через два місяці навчання почала сама вести заняття, — каже вона. — На них приходили українці та росіяни, які живуть або відпочивають на Балі. Займались у студії і на природі. В Україні планую отримати офіційний сертифікат. Але відкривати студію не планую, бо багато подорожую з родиною.
Із чоловіком 35-річним Олександром Самохваловим виховує двох дітей — 4-річного Максима та 1,5-річну Майю.
— Щозими ми їздимо в тропіки, — розповідає Мілена. — 2014-го півроку прожили на таїландському острові Самуї. Там завагітніла. Народжувати приїхала в Київ, щоб не було проблем із документами та громадянством. Коли синові було вісім місяців, полетіли в Азію на зимівлю. З донькою відправилися у Бангкок, коли їй було півтора місяця.
3 
1
Коментарі