— Я приїхав у село на кілька днів, відпустили на весілля. За місяць до цього з Наташею подали заяву. Хотіли розписатися 5 грудня. У сільській раді нам порадили на трошки пізніше, на День Збройних сил, — розповідає 30-річний Сергій Юрик, учасник АТО.
6 грудня в селі Дирдин Городищенського району на Черкащині він одружився з 26-річною Наталією Ричко з села Валер'янівка Волноваського району Донецької області. Шлюб зареєстрували в сільському будинку культури.
— Весільну сукню Наташі взяли напрокат. Я вдягнув військову форму. Під марш Мендельсона ми вийшли на сцену, — говорить Сергій.
— Я плакала від радості, ще коли йшла залом. А Сергій розчулився вже на сцені, — каже Наталія. — Після реєстрації ми святкували в місцевому кафе. Запросили 20 гостей. Весілля нам обійшлося в 10 тисяч гривень.
Сергій і Наталія познайомилися в місті Волноваха на Донеччині в жовтні 2014 року.
— Я в райцентрі гостювала в подруги. До неї приїхав наречений, якого привезли військові. Серед них був і Сергій. Спитав, як мене звати. Я жартома відповіла: "Для Вас я Наталія Володимирівна". Він мені сподобався. Обмінялися номерами телефонів. Наступного дня я першою подзвонила. Так почалося наше спілкування. Згодом він завітав у Валер'янівку, щоб познайомитися з мамою. Їй Сергій сподобався. Проте думала, що він повоює й поїде на свою Черкащину. Однак коханий через півроку заявив, що хоче мене забрати з собою. Мама боялася відпускати так далеко. Але зрозуміла, що ми кохаємо одне одного і в нас серйозні наміри, — згадує Наталія.
— Вирішили, що весілля справимо, коли трохи грошей зберемо. Жити поїхали в Городище, там винайняли житло. Сергій працював на різних роботах. Я влаштувалася перебирати горіхи. Торік після Нового року сільська рада запропонувала нам у селі Дирдин хату. Поїхали подивитися. Будинок добротний. Розташований край вулиці, неподалік залізниці. У місті дорого за все платити, а тут буде власна хата з городом. Відразу ж погодилися переїхати в село. Завели курей і качок. Є кіт Василь, я підібрала його біля магазину. Була кішка Масяня, але потрапила під поїзд.
Сергій Юрик у березні 2014 року служив у батальйоні "Черкаси". Охороняв кордон із Придністров'ям. З вересня до середини березня 2015-го перебував у зоні АТО. Улітку підписав контракт на півроку. Служить в автомобільному батальйоні, який приєднаний до 55-ї бригади.
— Розвожу боєкомплекти в зону АТО. Чи буду продовжувати контракт, ще не знаю. Наташа не проти, але все-таки хоче, щоб я вже їхав додому, — каже Сергій.
Осиротів у 13 років
— Сергій — сирота. Має старшу сестру Мирославу. Їхня мати померла, коли хлопчику було років 13. Хворіла на цукровий діабет. Батько покинув сім'ю, як Сергієві було 2 роки. Теж помер, — говорить секретар сільської ради 60-річна Валентина Богомолова.
— Після смерті матері Мирослава хотіла оформити опіку над братом. Але їй не дозволили, бо була не повнолітня. На долю цих дітей випало ще одне випробування — згоріла їхня хата. Сергій поїхав на навчання до Донецького військового ліцею. Коли його призвали на службу, не ховався, — каже Валентина Богомолова. — Був у зоні АТО півтора року. Привіз зі сходу дівчину. У Наташі теж батька вже немає. На весіллі була лише її мама. Замість батька благословляв сільський голова Микола Петренко. Вручив молодятам ікону Божої Матері з рушником. Ми їм надали в тимчасове користування будинок, в якого немає господарів. Вони хороші й сумлінні діти, тримають порядок.
2 
1
Коментарі