Від 25-річного Василя Шишкіна з Черкас понад півроку тому пішла дружина, на рік старша Олена. Сина 2-річного Дмитра, який народився з діагнозом клишоногість обох ніг, залишила на чоловіка.
Трикімнатка Василя Шишкіна на четвертому поверсі "хрущовки" на вул. Пастерівській. У коридорі велосипед і дитячий візок. У вітальні імпортне дитяче ліжко з балдахіном. По паласу повзає хлопчик у джинсах і сірій футболці.
— Бука, бука, — гортаючи журнал, тицяє пальцем у машину.
— Бука — это машинка у него, — пояснює Василь. — Учора були у лікарів. Проходимо комісію для операції. Здаємо аналізи. Кажуть, що після втручання дитина ходитиме. Але жоден анестезіолог не береться сина до операції готувати, бо в нього мала вага. Бояться, що після наркозу не прокинеться. Колишня жінка теж маленька. Її брата не беруть в армію, бо важить 50 кілограмів.
Василь помічає, що син помочився. Кладе дитину на диван. Скидає мокрі штани та шкарпетки. Переодягає в сухе. Ступні в хлопця вивернуті досередини.
Подружжя Шишкіних прожило у шлюбі п'ять років.
— Олена родом із Пермі. Я туди поїхав до родичів, рік навчався в училищі на слюсаря. Нас познайомив спільний друг. Зустрічалися два роки. Весілля зіграли 2007-го в Черкасах. Мої батьки купили нам квартиру. Через рік у серпні народився Діма. Коли Олена ходила вагітна, ніхто з лікарів не казав, що плід має якісь вади.
Василь заробляє на ремонтах комп'ютерів. Батьки раз на два місяці дають по 1 тис. грн. На дитину-інваліда отримує 850 грн. Згадує, що сварки з дружиною почалися, бо не мав постійного заробітку.
— Кричала, щоб знайшов собі нормальну роботу. Злилася, коли купили комп'ютер, хоч я за ним сидів максимум дві години на день. Не раз казала: "Я собі нормального народжу, а ти з цим возися". Якось прийшов із роботи, а з малим сидить сусідка. У квартирі все перевернуте. Олена пішла з дому й переказала, щоб я відчув, як бути в її шкурі. Я їй пропонував залишитися жити у квартирі з дитиною. Сам хотів піти. Вона відмовилася, бо тут їй усе нагадує про мене.
— Спочатку нічого з малим не встигав, — продовжує. — Бо треба і в магазин сходити з дитиною, і їсти зварити. Мені пропонували тимчасово віддати його до будинку маляти. Тоді операцію зробили би за державні гроші. Але я не можу залишити свою дитину в сиротинці. Три місяці тому зійшовся з дівчиною Ілоною. Вона медсестра. Допомагає, до Діми вже звикла. Олена зараз живе у хлопця, з яким познайомилася через інтернет. Василем звати, як і мене.
Олена Шишкіна працює на кондитерській фабриці.
— Он очень сильно гулял, не раз и не два поднимал на меня руку. Говорил, что я ему надоела, — розказує телефоном. — Останньою краплею було, коли одну з коханок привів додому. Вони не впустили мене у квартиру.
Микола Запорожець, завідувач дитячого ортопедо-травматологічного відділення міської лікарні №1, каже, що операцію хлопчикові треба було зробити ще в 6-місячному віці.
— Олімпійським чемпіоном Дмитрик не стане, але зможе сам ходити. Ми щороку оперуємо до десятка таких дітей.
На операцію треба 20 тис. грн. Гроші всі охочі можуть переказати на рахунок 29244825509100 МФО 305299 ОКПО 14360570.
2 
1
Коментарі