Ексклюзиви
Четвер, 24 квітня 2008 19:00

Василь Овсієнко сидів в одній камері з Василем Стусом

Автор: фото: Андрій ШМАТОВ
  Киянин Василь Овсієнко показує картину своєї племінниці Людмили Рябухи. ”Це вона так побачила, як ми з матір’ю йдемо на суд 1979 року”, — пояснює
Киянин Василь Овсієнко показує картину своєї племінниці Людмили Рябухи. ”Це вона так побачила, як ми з матір’ю йдемо на суд 1979 року”, — пояснює

Колишній політв"язень киянин Василь Овсієнко, 59 років, несе два чорні пакети. Він щойно виступав у бібліотеці N2 Дніпровського району Києва.

— Там у мене книжки і портрет Василя Стуса, — киває на пакети.

Розповідає про табір суворого режиму N36 в Кучино Чусовського району Пермської області Росії. Відбував там ув"язнення з 1981-го по 1987-й. Поет Василь Стус сидів у Кучино з 1980-го — до смерті, у вересні 1985-го.

— Параша якось у камері забилася. Немає води, сморід, — згадує Овсієнко. — Василь стає над нею і голосно каже: "Параша уполно-мочена!" Така гра слів.

Розповідає, як напередодні Різдва 1983-го майор Гатін вилучив у Стуса рукописи. Стус назвав його "отой татарин". За "образу національної гідності" майора поета кинули в карцер на день народження, у Різдво.

— Потім сидить Василь на роботі, прикручує викруткою до шнурів детальку від праски, — продовжує. — Голосно декламує: "За Леніна, за Сталіна, за Гатіна-татарина! За Юрія Андропова, за Ваньку Давиклопова! І зовсім помаленьку — за Костю, за Черненку!" Норма була 522 шнури. За невиконання могли кинути до карцеру, заборонити побачення. Стус лише раз зустрівся з рідними.

У таборі N36 тримали політичних в"язнів. Вони мали статус особливо небезпечних рецидивістів.

— Тепер іноді малюють Януковича у смугастій робі, — усміхається. — Це не справедливо. Янукович у смугастій робі не сидів. Він був на загальному режимі, тому носив чорний одяг. Смугастий мали особливо небезпечні рецидивісти. Стус став таким за другою судимістю, а я — за третьою.

Дістає з пакета комплект арештантської роби. На смугастій куртці біліє нашивка: "Овсиенко В., отряд 1, бригада 3". Пояснює, що робу подарували в Музеї історії політичних репресій в СРСР, який діє в колишній колонії. Нашивка належала політв"язню Михайлові Алексєєву. Його прізвище вибите на звороті нашивки.

— У такому на волю не випускали, — акуратно складає робу в пакет. — Перевдягали в чорне і нас, і кримінальників. Троє таких і серед нас були, але теж мали політичні статті. Ромашов убив людину, а потів обписав паспорт і військовий квиток антирадянськими гаслами та кинув під військкомат. Другий програвся у кримінальному лагері в карти. Його мали там або вбити, або зґвалтувати. То він намалював портрет Гітлера. Інший підошвою чобота обписав камеру гаслами штибу: "Брежнєв — педераст". Сидіти з цими людьми в одній камері було важче від карцеру.

Янукович у смугастій робі не сидів

— А як годували?

— Перловка, вівсяна каша, картопля, капуста, 15 грамів олії, — перераховує. — М"яса попадало мало. Хліб глевкий, його старалися на батареї висушити, а потім їсти. Дозволялося посилку — до 5 кіло, одну на рік. Але після половини терміну.

Овсієнка вперше посадили 1973-го за антирадянську агітацію. Чотирирічний термін відбував у Мордовії. Після звільнення повернувся до матері в село Ставки на Житомирщині. В село до нього приїхала засновниця Української Гельсінської групи Оксана Мешко.

— Нас схопили на вулиці, завезли в сільраду, обшукали, обматюкали, — згадує чоловік. — Міліціонер схопив мене за коміра й штурхонув щосили. Потім у справі написали, що я одірвав йому два ґудзики.

У лютому 1979-го Василя Васильовича засудили до трьох років суворого режиму — за "опір міліції".

— Але це шляхетна справа, — усміхається. — На етапі питають: "За што, зємлячьок?" Кажеш: "Опір міліції". "Молодєц, зємлячьок! Так їм, мєнтам, і нада!"

Василь Овсієнко каже, що політичним в"язням часто фабрикували "непопулярні" кримінальні статті: Миколі Горбалю та В"ячеславові Чорноволу — спробу зґвалтувати, Ярославові Лесіву та Василеві Січку підкинули наркотики.

— У кримінальному таборі N55 у Вільнянську, на Запоріжжі, говорив українською. Спочатку не сприймали, — уточнює. — Потім, бачать, що ти не доносиш. До начальства не бігаєш, тримаєшся принципово — і тебе не чіпають.

За кілька місяців до кінця терміну проти Овсієнка порушили нову справу — за членство в Українській Гельсінській групі. На волю Овсієнко вийшов влітку 1988-го разом із Миколою Горбалем і Іваном Кандибою.

— На особливому режимі після нас залишилося тільки два політзеки: Михайло Алексєєв та Енн Тарто, естонець. Їх випустили 8 грудня.

Згадує, як під конвоєм, авіарейсом "Перм—Київ", 21 серпня прибув в Україну.

— Неділя була, у Борисполі довго не могли викликати "воронка". З Києва привезли до Житомира, — каже киянин. — В управлінні КДБ відкрили супровідний пакет. Там значилося: "По получєнію сєго освободіть". На підставі доброї поведінки й роботи, — іронізує. — Так, ніби я хуліганом чи ледарем був.

— Як особисте життя складалося?

— Це шлях утрат, — зітхає чоловік. — Хто мав, втрачав. Хто не мав, не набув. Жартую: доки я був на Січі Запорозькій, найкращих дівок порозбирали.

1949, 8 квітня — Василь Овсієнко народився в селі Ставки (нині Леніне) Радомишльського р-ну на Житомирщині; дев"ята дитина в родині
1972 — закінчив Київський державний університет
1973, 5 березня — арештували, за антирадянську агітацію засудили до чотирьох років
1979 — засуджений удруге
1981 — отримав третій термін
1988, 21 серпня — звільнився
1990 — секретар Української республіканської партії
1998 — працює в Харківській правозахисній групі; брав участь у створенні "Словника дисидентів", де зібрано 208 імен
74-річна сестра Надія — киянка. До пенсії працювала на столичному хімкомбінаті. 66-річний брат Микола був шахтарем на Донеччині, повернувся у Ставки. 63-річна сестра Люба живе у Вугледарі, викладала в школі англійську мову.

Зараз ви читаєте новину «Василь Овсієнко сидів в одній камері з Василем Стусом». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода