— Останнім часом прихворіла — докучають хребцеві грижі. А вдома на мені — школярка, яка росте без матері. Коли взялася шукати зятеві наречену, знайома порадила дати оголошення в місцеву газету. За два тижні почали дзвонити перші претендентки, — розповідає 61-річна Тетяна ТКАЧУК із села Черкаси Ковельського району на Волині. Шість років тому її донька Яна померла від раку молочної залози. У неї залишилися чоловік Василь, 39 років, і донька 9-річна Мар'яна.
— Зять має в місті двокімнатну квартиру, але після смерті Яночки разом із донькою переїхав до мене в село — не хотів лишати в горі саму, вирішив допомагати, — продовжує. — Василь не дуже красивий, але роботящий. Він — міський хлопець, тому по господарству не завжди все виходило, але старався. Після смерті Яни стосунків з іншими жінками не заводив, і нікого в хату не запрошував. За шість років став мені як рідний.
У селі Василь знайти роботи не міг. Їздив у Польщу.
— Онуку виховую з 3 років. Бачу, що Мар'яні не вистачає материнського тепла. Та й Василю жінка потрібна. Кілька років повторювала: "Васильку, шукай якусь молодичку, в тебе ж дитина". Він віднєкувався, а тоді махнув рукою. Сказав, щоб сама шукала. Коли давала оголошення про пошук нареченої для зятя, думала, відгукнуться тільки жінки з нашої місцевості. Але телефонували навіть зі Львова, Тернополя, передмість столиці. Всього отримала кілька десятків дзвінків. Переважно від жінок 35–37 років, була одна 52-річна. Інколи дзвонили їхні матері. Серед потенційних наречених були лікарки, вчительки, фінансистки й домогосподарки. Більшість усім забезпечені. Мають житло й роботу. Але це все є і у Василя.
Із-поміж претенденток Тетяна Ткачук обрала швачку Руслану.
— Душа до неї лягла, — говорить Тетяна Ткачук. — Зустрілися в неділю. Руслана привезла Мар'яні гостинців. Потім усі разом пішли на піцу. Онучці вона сподобалася — та взяла її за руку й не відпускала. Руслана 10 років працює швачкою. Матір поховала, мешкає з батьком. Заміжня не була, дітей не має. Сподіваюся, що і Василю вона припаде до душі. Поки що він її не бачив — на три місяці поїхав у Польщу. Повернутися має ближче до Нового року. На той час вже запланувала їхню зустріч. Для мене головне, щоб вона полюбила Мар'яну. Невістку прийму за дочку. У хаті всім місця вистачить: чотири кімнати, два коридори. Є зручності: туалет і гаряча вода.
Тетяна Ткачук раніше працювала крановщицею і дояркою. Мала двох дітей. Виховувала їх сама — чоловік поїхав на заробітки й не повернувся.
— Все тягла на своїх плечах, — каже Ткачук. — Раділа, що діти виросли хорошими людьми. Тішилася, коли Яна сказала, що збирається виходити заміж. Зять одразу сподобався. Як почала його тоді Васильком називати, то так і досі кличу. Він Яну любив. Страшно побивався, коли її не стало. Я теж місця не знаходила. А потім стало ще гірше: не пройшло і року, як помер мій син Іван. Добре, що Василько був поряд, підтримував. Він добре до мене ставиться. Як почали боліти ноги, сказав — купить скутер, щоб не доводилося ходити.
2 
1
Коментарі