До Ренева від Тернополя — 20 км зборівською дорогою і ще трохи лісом. На в"їзді зустрічає гіпсовий білий ангел. За його спиною — 215 дворів, розпорошених пагорбами. Школа, сільрада, церква. До них дорога посипана щебенем. Довкола села високий віковий ліс.
Ренівський отець Володимир, 35 років, — сам тернополянин. Але вже вісім років два-три рази на тиждень служить у тутешній греко-католицькій церкві. Він і привіз кореспондента "ГПУ" до Ренева — мовляв, напишете, то, може, хоч газ проведуть, бо занепадає село.
Голова сільради Ірина Бенцал, 34 роки, розповіла, що працювати в селі немає де. За радянських часів ренівчани їздили на роботу у сусідні Залізці. Там був спиртзавод. Зараз же всі чоловіки на заробітках у Польщі, Чехії чи Португалії. Проте жодна сім"я не розпалася.
— Добре, що наш священик додумався відпускати на заробітки лише тих мужчин, які мають вагітну дружину, — каже голова. — Тоді напевно чоловіки повернуться додому, і жінки не гулятимуть без хлопів, як це в інших селах буває.
Звідки в отця Володимира взялася така ідея, він і сам не пам"ятає.
Я з жінкою за майже 20 років шлюбу не змарнував жодної ночі
— Якось від біди само по собі з"явилося, — каже він. — Знаєте, з села на заробітки не виїхала жодна жінка. Вони мають берегти сімейне вогнище, виховувати дітей, а не поневірятися світами.
Ренівські селяни розповідають, що за 550 років — відколи існує село — більшість родин тут завжди були багатодітними.
За словами голови сільради, щороку в селі вмирає вісім-дев"ять людей, а народжується 13–15 діточок. Отець Володимир кожен рік вінчає не менше двох десятків пар. Тому не дивно, що у місцевій школі навчається 145 учнів, тоді як у сусідніх селах не більше 70–80. Ренівчан там називають "китайцями" — через те, що їх так багато, але на це тут ніхто не ображається. 40-річний Іван Неколода, батько десятьох дітей, навіть хвалиться:
— Я з жінкою за майже 20 років шлюбу не змарнував жодної ночі.
Їдемо до хати родини Роїв. Любов і Василь виховують 11 дітей. Небагате, але чисто прибране подвір"я. Старші діти, які вже закінчили школу, допомагають матері.
Побачивши несподіваних гостей, з веранди до священика вибігає 38-річна господиня — руки в тісті, косинка трохи зсунулася набік.
— Що сталося, отче? — питає.
— Хочете газу? Ось привіз кореспондента, щоб написав, як живете.
— Ой, напишіть, — починає відразу господиня. — Бо дітей багато, а запасатися дровами все тяжче.
— Так навіщо ж вам було стільки родити? — запитую.
Жінка знітилася, почервоніла:
— Ну як же без дітей? Це ж таке життя, що без них не варто й жити.
— Ну, а троє-четверо діток, хіба не вистачило б?
— Ай, таке скажете, — аж б"є руками об поли. — Що ж то за життя, коли в хаті пусто, не чути постійно дитячого сміху.
Заходимо до хати. Простенька шафа, ще з радянських часів, дерев"яні крісла, купа ліжок і образів на стінах. Удома — дворічний Тадей і четверо старших — Петро, Христина, Ганнуся та Галя. Решта у школі. Питаю пані Любу, для чого ж родять в Реневі стільки дітей, якщо немає роботи, газу і перспектив?
— У нас тут повітря і вода цілюща. Якщо дівчата з сусідніх сіл не можуть завагітніти, то місяць поп"ють води з наших криниць, походять лісом зі своїми чоловіками і відразу є результат, — сміється жінка.
— Може вам віра не дозволяє "захищатися"? — ставлю ще відвертіше запитання.
— Та ні, — знову червоніє жінка й перебирає в руках хустинку. — Просто поки чоловік на заробітках, чекаєш на народження дитини. Дур у голову ніяка не лізе. Та й чоловік — нехай там може який у гречку і вскочить, бо ж не із заліза зроблений, — а таки кожен летить додому, коли довідається про народження дитинки. А отця за це вся округа хвалить, особливо чоловіки з сусідніх сіл. Кажуть і своїм священикам перейняти цю науку, щоб дружини їх чемно чекали, поки вони на заробітках.
Чекаєш на народження дитини. Дур у голову ніяка не лізе
Заробляють годувальники за кордоном по $500–700 на місяць. За рік вертаються додому. А через півроку, коли гроші закінчуються, знову лишають на хазяйстві вагітну дружину.
Василь Чорний, 32 роки, саме збирається до Португалії. Почув, що отець Володимир у селі, прийшов по благословення.
— Чи з дружиною все добре? — запитує той.
— Так. Запрошую вас відразу на хрестини.
— Ну, не спіши, — жартує отець. — Там справуйся добре, до жінки щоб вернувся за дев"ять місяців!
Селянин ствердно киває головою.
Ольга та Ярослав Луцики разом сім років. Виховують уже четверо дітей.
— Це якраз нині норма для села, — каже 32-річна Ольга. — Кожному в хаті по дитині — дідові, бабі, мамі і татові.
Проте запевняє: якщо чоловік знову поїде на заробітки, то обов"язково народить йому ще сина чи доню.
— А як же інакше, — дивується жінка — так, ніби без цього не можна відпустити чоловіка за кордон.
3 
1
Коментарі