— Це були для мене найгірші 40 секунд подорожі. Ярина сиділа край дороги, вся у крові, — каже київський музикант 35-річний Володимир Муляр. Із 27-річною дружиною проїхали велосипедами від Чорного моря до Білого, що на півночі Росії. За 67 днів подолали 3500 км.
Вирушили 22 травня з Одеси. Повернулися наприкінці липня. Побували в Білорусі, Росії та Фінляндії. За 10 км від російського Санкт-Петербурга Ярина впала з велосипеду.
— Автострада закінчилася, почалася вузенька дорога зі щільним автомобільним рухом, — говорить жінка. Її ліва рука по лікоть у гіпсі. Вечеряємо у столичному закладі швидкого харчування. Перед співрозмовницею овочевий салат і смажена риба. Вона — вегетаріанка.
— Велик на великій швидкості винесло на узбіччя. Колесо потрапило у глибокий вузький рів. Мене викинуло посеред дороги. Диво, що в цей момент не проїжджало жодної машини, бо рух був суцільний. Знайшли транспорт, відвезли до найближчої лікарні в маленькому містечку. Усе тіло боліло. Було відчуття, що шкіра на обличчі повністю здерта. У лікарні Володі не дозволили навіть під коридором почекати. Боялися, що нанесе бруду. "Сейчас дам швабру, будете пол мыть!" — кричала санітарка.
Шмаркається у хустинку. Із внутрішнього боку руки біля ліктя має тату з третьою групою крові.
— Доки промивали рани, медсестри стогнали, що в них холоне чай. Одна прийшла у перев'язочну з йогуртом і бутербродами. Перев'язали тільки ногу, із руки сочилася кров. Коли я сказала про це, почула: "Куда мы будем списывать бинты?". Мабуть, не хотіли чужим допомагати.
За 11 днів пара опинилася у Фінляндії. Там Ярині зробили рентген.
— Знайшли перелом і наклали гіпс. Володі дозволили все знімати на відео. Лікар постійно веселився. Попросив вислати йому фільм на електронну адресу.
Із Росії до Фінляндії добиралися автостопом.
— Ловили буси й вантажівки, щоб помістилися велосипеди, — Володимир доїдає вареники з м'ясом. Має виголену голову, посередині чуб. — Фінські водії проїжджали на пустих машинах, але не зупинялися. Дивилися на нас, як на інопланетян. Тільки на другий день нас узяв чоловік на бусі.
Це п'ята веломандрівка подружжя. Були в Абхазії, Італії. Їздили навколо Мармурового моря. Називають себе гуртом "Фолькнери". За кордоном співають українських народних пісень. Ярина грає на колісній лірі, Володимир — на барабані. У подорожах заробляють цим на прожиття.
По іноземних селах збирають екзотичний фольклор.
— У фінському містечку Йоенсу не могли поміняти долари на євро. Був вихідний, банки не працювали. З їжі мали жменю рису, часник, олію і сіль, — продовжує мандрівниця. —Перед цим у Пітері заграли на вулиці, нам подарували 2 євро. Володя пішов із ними в магазин. Вистачило на найдешевший хліб. Їжа там дорога. Вже потім знайшли італійські макарони по 90 центів.
Просить бармена вимкнути танцювальну музику.
— Фіни дуже люблять свою державу. Чистять ліси від зарослів. Міські пляжі чистенькі. У Росії навпаки: довкола сіл на кілька кілометрів усе всіяно сміттям. Через це півтори години шукали місце для нічлігу. Ще й кажуть: "Почему-то зайцы от нас поубегали".
Пара разом п'ять років. Живуть у Києві. Ярина — актриса, працює радіоведучою. Володимир — звукорежисер. Зі свої гуртом із п'яти музикантів виступали на фестивалях в Україні, Польщі та Литві. Співають народні пісні в сучасній обробці.
Чай п'ють із блюдечок на трьох пальцях
У Фінляндії мандрівники були тиждень. Потім через російську Карелію поїхали до Білого моря. Кожен віз 15 кг багажу — теплий одяг, туристичне спорядження, музичні інструменти.
— Карелія всіяна чорницями. Закрутили по дорозі дві баночки варення. Стали край дороги, пересипали ягоди цукром, — каже Ярина. — Карелія — глухомань. Між селами 40 кілометрів, дорога без асфальту. Решта — ліси і болота. Карели дуже відкриті. Із хати не випустять, доки не вип'єш чаю. П'ють із блюдечок на трьох пальцях. Доки воно стоятиме рівно, підливатимуть чай. Як перевернеш вверх дном — більше чаю не хочеш. Такі традиції збереглися серед старших. Молодь їх не дотримується.
4 
1
Коментарі
97