— "Тев'є-Тевеля" бачив разів вісім. Ця вистава у мене в зіниці сидить, — згадує біля могили Богдана Ступки голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач, 61 рік. — Спектакль із 1989-го, кожні три роки його дивився. Мінявся акторський склад. Ступка не мінявся.
Якими ролями Богдан Сильвестрович залишиться в історії?
— Він мені колись пояснював, що існує три таких персонажі. Це Микола Задорожний в "Украденому щасті", Войницький у "Дяді Вані" за Чеховим і Тев'є. Ці ролі назвав трилогією. Казав: "Це був вихід на розмову з Богом".
Особливість ролі Задорожного — в колосальній кількості рухів і деталей. Як у футболі рахують, скільки ударів, так у нього цих пасів партнерам, тактичних поворотів було безліч. Але без метушні, дуже докладно й зі смаком. "Тев'є-Тевель" — узагалі шедевр. На щастя, вистава знята багатокамерним методом і змонтована, як кіно. Хоч трохи передасть його гру.
Чому ніхто не міг дорівнятися до нього як актора?
— Мілкота, суєта, корпоративи — актори розмінюються. Він ніколи не дріботів. Весь вкладався у свою професію. Відчував публіку. Коли Гоголівські "Записки божевільного" перенесли з малої сцени на велику, публіка спочатку мертва сиділа. Думав, навіть Ступка не заведе цей мотор. Було видно, як він прів уже. Але через півгодини публіка задихала — вистава пішла. Останні роки він говорив, що втомився грати в театрі. Кіно виснажує менше. У нього були всі великі ролі — Лір, Тевель — весь час на сцені. 1998-го з Юрієм Терещенком знімали документальний фільм "Богдан Ступка. Львівські хроніки". Актори поруч — так, дурака валяли. А Ступка — в повну силу. Ми зайшли з камерами в гримерку — він лежав. Таке враження було, що от-от відійде. Смертельно втомленим виглядав. Віддавався ролі весь.
Як працював над собою?
— Був дуже дисциплінований. Це заслуга і його дружини Лариси. Вона балерина, а це люди найбільшої дисципліни. І вона Ступку тримала. До 70 років був у формі. Але не тільки тримав її, а й нарощував — наче вирвався вперед на фінішній. У день вистави завжди спав у обід. Любив випити після, але я його ніколи не бачив п'яним.
Віддавав перевагу вину чи коньяку?
— Останні роки більше віскі. Після операції, коли зустрівся з ним у Мюнхені, він справляв враження цілковито здорової людини. Я напросився — мовляв, хочу вас нарешті побачити. Приходжу до театру, питаю, в який ресторан підемо. "Ну ви ж кінематографіст, значить, у "Фелліні", — каже. Дивлюся, він уже п'є вино. Говорю: "Зміна репертуару?". "Та...", — махнув.
Один раз бачив, як він плакав. Коли два роки тому помер Лесь Сердюк. Підійшов тоді до нього, він каже, схлипуючи: "Оце я на старість нарешті надбав друга. А він так швидко пішов".
3 
1
Коментарі