"Син Віктор пішов добровольцем, коли почалася війна на Донбасі, — пише Ганна Миколаївна з Вінниччини. — Повернувся в травні 2015 року. Звільнився з роботи, пішов із сім'ї. Став запальний. Зловживає спиртним".
Листи коментує київський біоенергетик Валентина Гавура.
Дістає з конверта фото Віктора. Він у військовій формі.
— У сина посттравматичний синдром. Оточіть його любов'ю та увагою. Не тисніть, не розпитуйте. Спробуйте вислухати і помовчати разом із ним. Без допомоги психолога не обійтися. Запросіть у гості його колишніх побратимів.
"Живемо з батьками чоловіка, — пише 42-річна Ангеліна з Рівненщини. — Їм за 70, але вони здоровіші за нас. Одружилися ми 18-річними. У 23 роки чоловік заробив мікроінсульт. Здоров'я підводило не раз. Спочатку їздили по лікарях, потім звернулися до бабок та віщунів. Вони казали, що нам пороблено. Ми шукали порятунку, а потім забили на все. Виростили й одружили сина, маємо внука. У чоловіка море болячок. То спина болить, то голова, то в боку. Жменями п'є таблетки. Я не справляюся зі стресами. Боюся, що нароблю дурниць, стала агресивною".
— Женіть від себе погані думки. Самогубство не вирішить вашої проблеми. Візьмете на душу важкий гріх. Незважаючи на випробування, які перед нами ставить доля, треба рухатися далі. Життя буде багатим на приємні несподіванки. Скоро можете вдруге стати бабусею. Підтримуйте чоловіка. Долати негаразди разом легше, ніж самотужки. На здоров'ї обох позначилася аварія на ЧАЕС.
"У квартирі робили ремонт. Старі вікна міняли на нові, — пише Наталія Юріївна з Рівного. — Під старим підвіконням знайшли ножа. Мої батьки, відколи отримали житло, жодного дня не жили тут у мирі. Сварилися, билися, 15 років тому розлучилися. Ми з чоловіком теж щодня мов на ножах. Звідки ця знахідка і що з нею робити?"
— Ніж у підвіконні залишили будівельники. У квартирі миру не буде, поки не зміняться мешканці. Житло краще продати чи обміняти. Знахідку винесіть на смітник до найближчого перехрестя. Повертайтеся додому не озираючись.
"24 роки я пропрацювала ведучою в Будинку культури, — пише 44-річна Жанна з Полтавщини. — Восени торік захворіла. Лікарі діагностували рак підшлункової. Зробили операцію перед Новим роком. У кінці лютого пройшла обстеження. Треба робити ще одну операцію. У мене постійно болять м'язи в руках і ногах, пече в спині. Улітку торік від раку підшлункової померла моя свекруха. Возили її до обласної лікарні, але там сказали, що вже пізно. Лікувалася в районі. Ми до останнього не говорили їй діагноз. Свекруха думала, що не хочемо її лікувати. Просила, щоб везли назад в обласну. Чи не пов'язана моя хвороба з порчею і прокльоном свекрухи? Ще не встигла видати доньку заміж. До неї залицяється один хлопець шість років, а заміж не бере".
— Доведеться перенести ще одну операцію. Не відкладайте її. Не шукайте причини. Не бачу на вас порчі чи прокльону. Здолаєте недугу. Поруч будуть люди, готові підтримати морально і матеріально. Донька без пари не залишиться. Хлопець, який за нею упадає, освідчиться влітку.
"Хвилююся за брата Владислава, — пише 39-річна Лідія з Хмельницького. — Йому за 40. Давно розлучений, нову сім'ю не створює. Ми проживаємо разом. Мені добре з ним, та час не стоїть на місці. Хочу, аби мав свою родину й дітей. У мене росте син Іван. Займається спортом, але часто хворіє. Лікуємо одне, з'являється інше. Цього року син хоче вступати в сільськогосподарську академію на ветлікаря".
Надсилає паспортне фото брата і сина. Біоенергетик сканує знімки рукою, заплющує очі.
— Брат холостякуватиме до наступного року. Усе змінить зустріч із жінкою, з якою доля вже зводила раніше. Житимуть у цивільному шлюбі. Він ще не скоро зважиться на народження дітей. Але батьком стане. Син переросте власні недуги. Зі вступом проблем не бачу. Трохи працюватиме у приватній ветклініці. За кілька років захоче шукати щастя за кордоном. Ви будете проти, але відпустите його. Робота приноситиме сину задоволення та гарний заробіток.
1 
1
Коментарі