— Кажуть, що дерева все розуміють. Це точно. Після смерті Юри на нашій дачі засох персик і яблуня, а шовковиця навпіл розломилася, — каже актриса Людмила Єфименко. Її чоловік режисер Юрій Іллєнко торік помер від раку 74-річним.

Дача Юрія Іллєнка розташована в селі Прохорівка Канівського району Черкаської області на березі Дніпра. Двоповерховий будинок він звів за кілька років до смерті.

— Юра купив цю ділянку з глиняною хатою 1974 року, — розповідає Людмила Пилипівна. — Будуватися почав 1997-го. Тоді в нас на подвір'ї стояли лавка і стіл, де ми обідали.

Запрошує до хати. У вітальні — диван і телевізор. Пахне деревом. Різьбленими дошками обкладені всі стіни.

— Хата була на одну кімнату. Юра переробив її під спальню. Посередині тут стояла піч із лежанкою, зруйнували її, бо вона займала багато місця й не гріла. Замість неї Юра поставив канадську. Зверху її глиною обмазав, виліпив з неї Адама і Єву, яка тримає яблуко. Покрив золотистою фарбою.

— Юра тут помер, — показує на двоспальне ліжко під стіною. — Перед смертю часто просив дітей його підняти і підвести до вікна. Помер у них на руках. За рік до хвороби побудував біля хати капличку. Казав: "Московський патріархат сільську церкву зайняв, я туди не ходитиму. Будемо свята відмічати біля своєї каплички". Спочатку хотів, щоб його поховали на цвинтарі у Прохорівці. Влітку поїхав туди. Кладовище йому не сподобалося. Попросив його кремувати і біля каплички прах закопати. Ми зробили все так, як він просив.

Над столом висить люстра з барабана пральної машини.

— Ця машина працювала у нас 10 років, а потім зіпсувалася. Розібрали її, щоб викинути. Дивлюся, Юра вже на дачу цей барабан тягне. Каже: "Не сварися, я з неї щось гарне зроблю". За тиждень мали нову люстру. Ще зробив люстру в дитячу кімнату з велосипедного колеса. Хотів стати архітектором. Екзамени з професійних предметів здав на "п'ятірки", але завалив математику і диктант. У приймальній комісії не знали, що робити — бачили, що він талановитий. Кілька разів дозволяли перездавати, але не склалося. Може, й добре, бо Юра дуже для кіно згодився. А в ті совкові часи він не міг би себе в архітектурі реалізувати.

Ліворуч від входу — кімната старшого сина Пилипа, 33 роки. Біля ліжка стоїть шафа, дверцята якої зроблені зі старих дверей.

— Ці двері валялися на подвір'ї в нашого приятеля. Юра на них намалював козака Мамая, а навколо — випиляв написи, які побачив у заповіднику "Кам'яна могила". На стіні висить бандура, що залишилася від колишніх господарів хати. Юра дзвонив їхнім дітям, пропонував забрати. Та вони сказали: "Хай лишається".

Запрошує на другий поверх. Біля сходів лежить лайка Рена. Махає хвостом, перевертається на спину.

— Це собака лісника, до нас постійно приходить, бо ми підгодовуємо. Після Юриної смерті понад місяць її не бачила. Думала, щось із нею трапилося. Раз зустріла її на березі. Бігла за мною, а біля будинку пішла в інший бік. Ціле літо до нас не приходила. Любила їсти печиво з маслом чи сметаною. Якось кажу Юрі: "Мрію, щоб у нас було троє собак: один великий для охорони, менший, щоб із ним гратися і зовсім маленький — для душі". Вранці Юра говорить: "Уставай, твоя мрія здійснилася". Визираю, а під вікном сидить Рена, з одного боку — величезний пес, а з другого — маленька дворняжка. У Рени якраз тічка почалася, то вони до неї позбігалися.

На другому поверсі Юрій Герасимович мріяв відкрити кіношколу.

— Неподалік нашої хати є будинок відпочинку. Юра планував, що там люди житимуть, а до нас приходитимуть на лекції та кінопокази. Хотів, щоб я викладала акторську майстерність, а він режисуру.

Біля будинку стоїть скульптура Петра І з гілля, обв'язаного ціпком.

— Юра зробив її за дві години. Дуже довго обдумував. Якось уранці прокидаюся, чую, він щось під хатою тягає. Вийшла на вулицю, а там стоїть Петро на коні, до якого прив'язаний Мазепа. Юра часто ставив цю скульптуру на городі замість опудала.

×