4 березня минув рік із дня смерті 38-річного Юрія Горайського з міста Збараж на Тернопільщині. Із побратимом пішов у розвідку на Маріупольському напрямку. Під містом Докучаєвськ на Донеччині потрапив у засідку.
— Ми називали його "Моль". Не тому що малий, сіренький і непоказний. Саме таким він ніколи й не був. Якби обирали позивний за зовнішністю, то він, швидше за все, був би "Ведмедем". Здоровенний був, постійно усміхнений, — каже тернопільська волонтерка Ліля Мусіхіна. — Десь через півроку щоденного спілкування ми дізналися, що "Моль" — голова районної адміністрації. Посміялись, не повірили: наш "Моль" — чиновник?
— Коли довелося носити повістки, він ішов сам. У кожну хату, в кожен двір. Він сам збирав і сам проводжав своїх солдатів, знав у кожного розмір форми і ноги. Розшукував безвісти зниклого бійця зі свого району. Їздив забирати його тіло.
Юрій Горайський із травня 2014 року очолював Збаразьку райдержадміністрацію. Був на посаді 11 місяців. Через тиждень після звільнення пішов воювати в АТО добровольцем. Потім підписав контракт. Був регулювальником військової частини В2492.
Із дружиною Наталею виховував двох доньок — 19-річну Ярину та Мирославу, 13 років.
Навесні на могилі поставлять пам'ятник.
2 
1
Коментарі