— Если 21-го ничего не станетса, я буду удивлена. Думаю, если четыре дня темнота не будет, то два — это точно. Уявляю себе это так: на дворе будет ночь, а на небе свечение, какой-то парад планет. Излучение может быть всякое — лучше в окно не смотреть. Потом начнутся природные катаклизмы. Света не будет, в домах могут быть обвалы. Лучше в подвал спрятаться. Пока после этого город в порядок приведут, может несколько недель пройти, а то и месяцев, — 53-річна тернополянка Ольга Дрьоміна готується до кінця світу.
Закупила продуктів, планує не йти на роботу 21 грудня. Працює сторожем у місцевій школі. Спілкуємося в її квартирі — невеликій однокімнатці в малосімейному гуртожитку на масиві Дружба. Говорить російською, вставляючи українські слова. Каже, бачила сон, що віщував біду.
— Це було приблизно 12 листопада, — Ольга Геннадіївна одягнута в яскраво-зелені рейтузи і синю кофту з короткими рукавами. Бере зі столу зошит у клітинку та гортає. — Так, точно — 12-го, понеділок. Усі свої сни записую. Кругом були цегляні стіни, а переді мною урвище. Унизу люди лежали, деякі в погонах. Я розумію, що то трупи. Тут раптом через урвище дощечка появляється, а на тій стороні мужчина величезного росту напівголий і волосатий дуже. Дивиться на мене звіриними очима — як демон. Я так і не розумію, чи врятувати хоче, чи накинутися. Справа появляється молода жінка з чорними очима і чоловік. Одіті в щось напівпрозоре — тоже напівголі. Кажуть мені: біжи туда. Я кудись біжу, але кругом стіни. Чую погоню і крики. Раптом появляється світло і я просинаюся. Після цього сну зрозуміла, що треба очікувати всякого.
Ольга Дрьоміна родом зі Свердловської області Росії. Переїхала в Тернопіль 23 роки тому до чоловіка, який їздив до Росії на заробітки. Працювала муляром на будівництві. 10 років тому подружжя розійшлося. Донька Ельвіра заробляє пошиттям чохлів для меблів. Їй 30 років, живе окремо з хлопцем.
— Дочка до кінця світу несерйозно ставиться. Останній раз казала мені, що то дату переплутали. Прочитала десь в інтернеті, що кінець світу 2030-го буде. Але запаси з хлопцем на всякий випадок зробили. На роботі всі взагалі кажуть, що то казка. Але мені сни останнім часом підказують як жити, і не брешуть. От недавно смерть свого дядька передбачила. Тоді мене вночі хтось за руки і ноги давив, якісь чужі обличчя мєлькали. А за два дні з Росії подзвонили.
Два тижні тому Ольга Геннадіївна, отримавши зарплату, запаслася продуктами на час можливих катаклізмів. Усе, що вважала за потрібне, купила за один раз у супермаркеті недалеко від роботи. Додому привезла на таксі.
— Тисячу получила на руки і зразу ж їх потратила. Усього по 20 одиниць: супові пакети, мівіна, чай, консерви, салфетки, туалетний папір, мило, — перераховує, піднімаючи край скатертини. На підлозі під столом великий пакет із пляшками води. Поряд, з іншого — видно коробки чаю.
— Я більше листовий люблю. Але якщо світла не буде, то зручніше буде з пакетика зробити. Грошей не вистачило медикаментів купити. Треба ж і анальгін, і аспірин, і парацетамол, і немесіл у порошках — протизапальне.
Господиня вимикає вмонтований у стінку телевізор на час спілкування. Навпроти нього — диван. Між ним і шафою, у кутку, складені інші запаси. Ольга Геннадіївна накрила їх покривалами. На столі — торбини з сухарями.
— Попробуйте, смачні, — знімає пластикову зелену прищіпку. Дрібні шматки білого і чорного сушеного хліба розкладені порізно. — Шість буханок хліба посушила. Треба б більше, але часу немає. Довго їх у духовці сушити.
Ольга Дрьоміна підводить до невеликої електродуховки, яка стоїть у тісному коридорі на тумбочці. Під нею — туалет для кішки, застелений туалетним папером. Сіра тварина з жовтим нашийником спить на кріслі.
— Мурочка! — господиня бере улюбленицю на руки. — Я і для неї корм запасла, сумку маю, щоб переносити. Буду в ці дні за кішкою слідкувати, як до всього відноситься. Мала б бути агресивною.
Кішка спокійно йде кімнатою і влягається спати на дивані.
Ольга Геннадіївна ще не вирішила, де буде 21 грудня.
— Коли то все жахіття точно почнеться — неясно. То я, може, у церкву піду. Помолитися і посповідатися ніколи не завадить. Сусіди в село поїдуть, то казали, що можуть і мене взяти. Але в них своя сім'я. Якщо захочуть усі їхати, і ще продуктів узяти, то я в машину не влізу. Не хочу бути нікому обузою. Може просто сама дома сидітиму і молитимуся. Бог мене почує.
2 
1
Коментарі