— Як почнеться Євро, стану бізнесменом. Буду в наш будинок водити іностранних туристів, бо за границею такого ніде не побачиш, — каже санітарка 58-річна Людмила Юркевич. Вона живе в центрі Харкова на вул. Університетській, 33.
Три тижні тому фасад триповерхового будинку, в якому вона мешкає, пофарбували в рожевий колір. Дах покрили коричневим шифером, встановили металопластикові вікна. З двору будинок не ремонтували. Шибок у вікнах там немає, штукатурка осипається — видно цегляні стіни. Крізь діряву покрівлю затікає вода.
Під парадним просить милостиню чоловік років 70.
— Я живу на окраине. Сюда приезжаю подзаработать. Не верил, что в таком страшном доме живут люди. А месяц назад смотрю: в парадное заходит женщина с коляской. Понял, что дом жилой, — каже він. Кладе копійки в брудну кружку.
На першому поверсі раніше був магазин, тепер смітник. Стоїть сморід, літають мухи. Стіни обписані нецензурними словами. Чорним маркером виведено: "Не бросайте мусор!". Під написом валяються старі черевики, брудні джинси, пляшки з-під кока-коли, обгортки від шоколадок. На другий поверх ведуть сходи без поручнів.
Людмила Юркевич живе на третьому. Двері квартири оббиті старою червоною ковдрою, зверху видно дві щілини.
— Моя мама отримала квартиру в цьому будинку 1962-го. Їй казали: "Поживете тут рік-два, а тоді отримаєте нормальне житло. Цей будинок знесуть, бо він в аварійному стані. 1986-го дали 76 відсотків аварійності, відтоді кожного року по одному проценту добавляють. Тепер аварійність понад 100 відсотків.
Сідає на застелене рожевим покривалом ліжко. До її ніг підбігає пес 3-річний Тоха, треться об ноги.
— Три роки тому навесні мій менший син розчісувався перед дзеркалом. Тільки відійшов убік, як зі стелі впала штукатурка, розміром метр на метр, — Людмила Рюриківна чеше пса за вухом. — Старший син вирішив ремонтувати дах сам. Купив чотири листи шиферу, прикрив дірки. Після першої ж зливи вода рухнула нам прямо на дитяче ліжко. Добре, що невістка в цей час забрала онука на кухню годувати, бо була би біда.
Людмила Юркевич має синів 34-річного Дмитра, Ігоря, 24 роки, та 13-річного Максима. Із чоловіком розлучилася 10 років тому.
— Перший раз побачила його на танцях. Помітила одразу, бо був симпатичний. Він на мене постійно дивився, але підійти не наважувався. Наступного дня пішли з дівчатами в кіно. Дивлюся, а Віталік із хлопцями за нами сидить. Тоді показували якусь мелодраму. Я розревілася, а він мені платочок простягнув. Через півроку женилися. Мама пішла жити до свекрухи, а нам залишила цю квартиру. Жили мирно, ніколи не сварилися. А після 45 років почав на молодих дівчат заглядатися. Зараз живе вже у четвертої. Мені каже: "У твою квартиру ніколи не вернуся. Хочу хоч на старості пожить у чєловєчєскіх условіях".
Раніше в будинку було 68 квартир, тепер — 24. Пустують ті, в яких провалилася підлога або завалився дах. Під стелею проходить газова труба. У місцях стиків чути запах.
— Узимку в квартирі ніколи тепло не буває. Мусимо ходити в куфайках і валянках. За грудень прийшла квитанція за газ на 600 гривень. То я від нього відмовилася. Тепер гріємося електрикою, це дешевше. Але якось стався пожар. Тоді всі унітази з другого і третього поверхів провалилися на перший. Вісім місяців люди ходили в туалет на відра, а вранці виливали на вулицю. Я попросила, щоб дівчата назбирали 20 відер гівна і пішли в житлове управління. Пообливали їм усі вікна і двері. За два дні каналізацію справили і встановили в будинку два унітази.
Людмила Юркевич працює санітаркою в одній із харківських лікарень. Отримує зарплату 1200 грн.
3 
1
Коментарі
3