38-річний Володимир Рибачок із села Печора Тульчинського району на Вінниччині робить кораблі у пляшках з паперу та ниток. Два роки тому в нього відібрало ноги.
На веранді у Володимира Рибачка стоїть метрова копія корабля "Памір". Його після Другої світової війни Німеччина передала СРСР. Вітрила виготовлені з блискучого рожевого паперу, в який загортають квіти.
— Я працював водієм на фермі. У машині два роки назад протягнуло — і відняло ноги, — каже Рибачок, заходячи до веранди на милицях. — Тоді й начав робити кораблики з сірників. Спробував доміки з бумаги клеїти. Не понравилося. А тоді парусніка у пляшці зробив.
37-річна дружина Галина підставляє стілець і допомагає Володимирові сісти. Говорить, за два роки чоловік зробив півсотні кораблів у пляшках і ще 20 великих, схожих на "Памір".
— Рік тому друзі книжку про кораблі подарили, — господар просить 11-річну доньку Аллу принести її. — Останній я зробив із каютами. Карти в них розвішав, гамаки, поставив глобус у каюті капітана. Продав за 200 гривень у Житомир. За "Памір" уже 400 гривень прошу.
Донька приносить книжку й обнімає батька за шию.
— У юності я на флоті служив, — розказує чоловік. — В армію забрали і в Ленінград відправили матросом-шофером. Які там величезні кораблі були!
На тумбочці стоять порожні пляшки з-під різних напоїв. Найбільше з-під горілчаних.
— Із кафе приносять, — Володимир показує пляшку з-під коньяку, схожу на приплюснуту грушу. — Сам би я стільки не випив. Буває, знайомі дають бутилки. Пусті, щоправда.
Володя займається домом, кухнею. Добре готує
На підвіконні стоять десять кораблів у пляшках, переважно з рожевими вітрилами.
— Знайома у Вінниці на оптовому базарі купила нам розову бумагу, — розповідає дружина. — Жовту співробітниця віддала, а сіренєвої кусочок я на базарі взяла. Мачти він зі шпажок для бутербродів робить, а корпус з картону клеє.
Донька Алла приносить кілька заготовок, розкладає перед батьком на столі. Сідає йому на коліна.
— Кораблі в бутилках доводиться два рази робити, — пропихує Володимир корпус у горлечко пляшки. — Спочатку повністю складаю, потім розбираю акуратно і по частях засовую. Пінцетом розставляю мачти на місця і приклеюю їх.
Володимир закручує пробку. Пляшка починає світитися зеленим.
— Це мій винахід, — хвалиться він. — У горло вставляю маленьку лампочку, а начиння роблю зі старих електрозажигалок. Коли пробку закручую, контакти з"єднуються. За таку пляшку 40 гривень прошу. На День совєтської армії партіями заказували.
Володимир закручує пробки по черзі в усіх п"яти пляшках, що стоять на столі.
— Але лампочку чи батарейку поміняти може тільки спеціаліст. Простій людині це складно, — каже.
Алла леститься до батька. Мати просить доньку показати заготовки кораблів, які вона зробила. Дівчина соромиться.
— Я працюю в сельсовєті, робота багато часу займає. А Володя займається домом, кухнею. Добре готує, — складає руки на грудях Галина. — Але коли до нього приходить натхнення, він зранку нас не будить, не годує. Боронь Боже, відволікти його чимось чи ножиці зі столу забрати.
— Та то таке, — виправдовується Володимир. — Як замовлення є, можна й усю ніч посидіти. На 23 февраля трохи підтягнув сімейний бюджет — 10 кораблів замовили. На один великий треба дві бутилки клею, два великі мотки ниток, картон, бумага для парусів. Стільки ж матеріалу йде на 10 маленьких.
Володимир розправляє змазані клеєм нитки на "Памірі". Із них він зробив канати, а драбини — з мотузок.
— Мені розповідали, що у Вінниці в тюрмі сидить один заключонний, який такий корабель може за дві пачки чаю зробити, — каже. — А потім на базарі за них по 200 доларів просять. Ото спеціаліст.
1969, 20 березня — Володимир Рибачок народився у с. Печора Тульчинського району Вінницької обл.
1987–1990 — служив у Ленінграді в Росії у Вищих спеціальних класах Військово-морського флоту матросом-шофером
1991 — одружився з Галиною
1996, 9 квітня — народилася донька Алла
2005 — під час роботи шофером на фермі простудився, відібрало ноги; виготовляє кораблі
1 
1
Коментарі