Ексклюзиви
Середа, 10 жовтня 2012 00:15

"У тебе вже донька доросла. Може, Івана візьмеш?"

Автор: фото: Вікторія МАРЦЕНЮК
  Світлана Дітковська з міста Липовець на Вінниччині з усиновленим сином Іваном Боговиком. Рідна матір хлопця погрожувала спалити їй квартиру
Світлана Дітковська з міста Липовець на Вінниччині з усиновленим сином Іваном Боговиком. Рідна матір хлопця погрожувала спалити їй квартиру

Учителька української мови 45-річна Світлана Дітковська з міста Липовець на Вінниччині усиновила свого учня 13-річного Івана Боговика. Його батько помер декілька років тому, матір позбавили батьківських прав. Останнім часом він жив у родині тітки.

— Іван навчався в моєму класі два роки. Я його добре знаю, — каже Світлана Анатоліївна. — Послушний, добрий, ніколи не скаже поганого слова. Його рідна мати пиячила, ним не займалася. Тітка заставляла його працювати багато. Ваня стірав, прибирав, бавив малу дитину. Органи опіки вирішили його здати в інтернат. Він має ще три сестри і брати. Усі вони десь по людях. Брат того року вийшов з інтернату, і просив мене, щоб не віддавала туди Івана.

Світлана Анатоліївна каже, що замолоду мріяла мати сина і меншу доньку. Розмовляємо з нею у шкільній учительській.

— Я перша підійшла до Світлани і кажу: у тебе вже донька доросла. Може, Івана візьмеш? Він хороший хлопчик. Шкода його, — згадує директор Липовецької школи №3 Олена Булега, 62 роки.

Весною вчителька запропонувала Івану жити з нею, а 22 серпня він переїхав до неї.

— Ваня найбільше любить борщ, — говорить учителька. — Готовий їсти його цілими днями. Знаю, що він хоче велосипед і мобільний телефон. Але сам не просить, тому збираємо гроші. Знала, що він раніше недоїдав, часто обіженим був. Учні приносили йому цукерки, печиво, яблука. Я теж підгодовувала. Якось спитала, чи хотів би жити зі мною. А він з ходу погодився. Хоча думала, що він відмовиться. Жити зі вчителькою, та ще й класним керівником, важко.

Рідна мати Івана погрожувала спалити хату вчительці.

— Я її не боялася, відчувала, що то пусті погрози. Із Ваньою багато говорила. Якось питаю в нього, як вони святкували день народження, Новий рік, Пасху, що йому дарували. Він каже, що ніяк. Тітка дала за все життя 10 гривень. А на свята накриють якогось стола, самі наїдяться, нап'ються, а він голодний лишається.

Світлана Анатоліївна п'ять років тому розлучилася з чоловіком. Має доньку 19-річну Вікторію. Вона навчається в Кам'янці-Подільському на податківця.

— Дочка новину про молодшого брата сприйняла насторожено. Я їй подзвонила, кажу, що хочу взяти Ваню на виховання. Вона навіть обідилася на мене. Але я все ж почала збирати документи. Багато мороки з ними було. Якось прийшла додому і кажу: усе, більше вже не можу, здаюся. А донька до мене:"Мамо, ти дитину обнадіяла, а зараз всьо кинеш? Треба йти до кінця".

Іван і названа матір разом ходять до школи і додому, прибирають і готують їжу, роблять уроки.

— Підмети, присудки і однорідні члени речення я йому толкую. А математику та англійську дочка помагає робити. Вчиться гарно. Улюблений урок — історія. Любить поганяти у футбол з однокласниками. Хочу ще його на бокс віддати. Уже з тиждень, як він рано встає, йде на пробіжку і підтягується. Почали здоровий спосіб життя вести і готовитися до армії.

Учителька має 3-кімнатну квартиру, одну з кімнат відвели Івану. Він називає нерідну матір Світланою Анатоліївною.

До кабінету заходить Іван. Схожий на названу матір — в обох світле волосся і шкіра, блакитні очі.

— Мені зараз харашо, — хлопець сидить, склавши руки перед собою. — Сначала, як учителька спитала, чи хочу жити з нею, то було якось неожидано, а потом радісно. Світлана Анатоліївна купила мені нові кросовки, куртку, кофточки. Маю все для школи — зошити, портфель.

Зараз ви читаєте новину «"У тебе вже донька доросла. Може, Івана візьмеш?"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі