Роман Стринадюк, 71 рік, виготовляє мисливські ножі, пістолі. Продає їх у Косові на Івано-Франківщині. Вишивальниця Марійка Іванчук каже, що дядько Роман торгує щосуботи.
— На початку травня падав сильний дощ. Він застудився, то прийшов торгувати онук Орест, — розповідає жінка, розкладаючи на лоток вишиті бісером сорочки. — Це вперше за 10 років. Ми налякалися, але він хутко видужав.
Високий худий чоловік у капелюсі з китицею, вишиванці й плетених шкарпетках швидко дріботить через дорогу. Сріблястий джип проноситься перед дідом, обдавши його кіптявою.
— Бігме, гасають, як навіжені, — чоловік спиняється посеред дороги. Біля стовпа читає оголошення: "Слухання російської попси може призвести до довічного ув"язнення". Сплескує, сміється.
Вітається майстер словами "Слава героям". Просить не називати його дідом, а казати пан. Розповідає, що три тижні тому їздив на фестиваль "Етноеволюція" в Космач.
— Матінко моя, скільки понаїхало гостей, — плескає по штанях. — Чим старіша і занедбаніша річ, тим дорожче купували. У кума взяли старезну праску, якій 150 років.
Каже, йшов на фестиваль 30 км. Потратив два дні. На ночівлю спинявся в селі Шешори, у двоюрідного брата.
Поруч сидить вишивальниця Маруся, намагається заправити чорну нитку в голку.
— У нього купив ножа депутат Григорій Омельченко, — озивається.
Пан Роман втягує шию в плечі, нітиться. Каже, що не знав, кому продає ніж. Якби знав, назвав би більшу суму. А так взяв як із усіх — $300. Депутат був у джинсах, крутив ніж, казав: "Файно, файно". Розрахувався доларами. Космацькі підходили до нього, запитували: "Коли жити краще будемо?"
Онук, лобуряка, женитися не хоче
Стринадюк дістає з кишені носовичка, витирає лоба.
— На ярмарці в Австрії один пістоль купив заступник мера міста Відня. За 15 хвилин прийшов за другим, мер замовив, — викочує груди колесом майстер. — А ще для артиста робив мощовик. Це пустий металевий хрест, який з одного боку має нішу, що закривається. Він при мені поклав туди мощі якогось святого, казав — привіз із Єрусалима.
Стринадюк тре пальцем скроню. Каже, ім"я артиста забув. Розповідає, що його пістолі не стріляють. Якось міліціонер із Франківська купив, потім приїздив віддавати.
— Я йому показав металеву скульптуру жінки. Ніхто не каже, що вона непотрібна, бо до неї можна тільки притулитися. Він поїхав ображений.
Стринадюк за освітою — інженер, закінчив інститут нафти й газу. Здобув спеціальність "проектування і експлуатація газопроводів".
— Якось прокладав газ у косівське художнє училище. Директор побачив на руці шкіряний ремінець від годинника, оздоблений металевими цяточками. Попросив зробити такий самий. Заплатив 40 рублів, а моя зарплата тоді була 125.
А Маруся, — розповідає про дружину, — працювала в косівській столовій поваром. Там ми й познайомилися 1953-го. Мені сподобалось, як вона готує ліниві вареники.
Пан Роман місяць ходив до Марусі їсти вареники. Потім прийшов із букетом конвалій, запропонував одружитися. Весілля обоє справляли в національному одязі.
— Онук, лобуряка, женитися не хоче, — скаржиться дід. — Рік тому їздив на заробітки в Польщу. Там зазнайомився з полькою. Здається, музиканткою, — дід піднімає край капелюха, чеше потилицю. — Тепер зідзвонюються по мобілці. До нас вона не приїздила.
Каже, сам мобільника не має і не хоче. Бо жінка всюди віднайде. Запитую, куди йому треба ходити в його роках.
— Як то куди? — широко розкриває очі Роман. — А до дівчат?
Каже, має міцне здоров"я, бо п"є воду з джерела, що в селищі Городок за 5 км од Косова. Щоранку проходить таку відстань під гору, аби наповнити пластикові пляшки.
Стринадюк навчив онука робити пістолі й ножі. Але Орест робить шкіряні мисливські сумки. Продає дешево, за 300–400 грн. Усі гроші витрачає на розмови з полькою.
Біля виходу з ринку мене кличе вишивальниця Маруся. Каже:
— Той артист, якому робили мощовик, — Микола Гнатюк. Я сама бачила. І старий знає його, тільки називати не хоче.
1926, 20 березня — Роман Стринадюк народився в Косові на Івано-Франківщині в сім"ї різьбяра й вишивальниці
1946 — вступив до Івано-Франківського інституту нафти й газу
1949 — головний інженер Косівського газопроводу
1950 — познайомився з кухарем Марусею Фросяк
1951 — народився син Іван
1955 — продав перший шкіряний ремінь для годинника
1971 — удома відкрив приватну майстерню
1972 — з"явився на світ онук Орест
2007 — їздив на міжнародний ярмарок до Австрії
3 
1
Коментарі