У селі Ясногородка Вишгородського району на Київщині 12 років працює соціально-виправний центр для безпритульних. Зараз там живуть 150 людей. Вихованців закладу в селі називають бомжами.
— Ні квартири, ні паспорта вони не мають. Багато інвалідів, то з ними зрозуміло. А решта здорові дядьки, які тупо ходять туди-сюди по селу. За ними там доглядають, кормлять три рази на день, лікують. Років два тому хтось із них написав в адміністрацію, що обділяють його, він недоїдає і йому не дають теплої куфайки. Приїхала перевірка. А там ліс, красота, та ще й на березі Київського моря. І хтось із перевірки каже: "Боже мій, так тут курорт. Що вам ще треба?". А наші баби й діди на городах карачаться, — каже про адаптаційний центр секретар сільської ради Тетяна Антоненко.
Заклад — посеред соснового лісу за 2 км од села. Колись тут був дитячий табір "Перлина". На територію не пускають. На подвір'ї безлюдно, вихованці у полі копають картоплю. Біля житлових корпусів сушиться випраний одяг.
— На самому початку їх завезли зо 300 чоловік. 80 відсотків — колишні зеки, — розповідає сільський голова 35-річний Костянтин Саріон. — То в них тут такі розборки були, різали одне одного. Зараз багато інвалідів-колясочників. Приїдуть у село, стануть із шапкою під магазином. Люди жаліють і дають якусь копійку. А вони бутилку купляють. Недавно двох машина збила. А оце на днях дзвонить мені прокурор. Просить похоронить чотирьох чоловік звідти. Їх вигнали з центру, а вони ходили-тинялися. Один на дачах помер, один — на дорозі, двоє десь пропали. Але всі на території сільради вмерли. Зараз мені треба чотири гроба по 250 гривень заказать, 400 віддать, щоб викопали могили. Машину найняти, щоб їх довезти до кладовища. 2 тисячі маю з власної кишені дати. Бо прокурор подзвонив, то попробуй не похорони.
— Ой, це просто головна боль їх оформлять, — підтримує секретар Тетяна. — У нас тут старе кладовище, то й нашим людям нема де, бо кожен хоче біля свого. А вони без дозволу вночі копають собі й хоронять. У нас там біля кладовища живе Марія Іванівна. То дзвонить інколи: "Так, привезли вже. Отак безпардонно, де схотіли, там і викопали. Вкинули на метр, а потім собаки будуть розгрібати". Хоронять без священика, зіб'ють якогось ящика, вкинуть в землю і всьо.
Із обійсть безпритульні крадуть металолом.
— У нас у селі багато дачників із Києва, — продовжує Костянтин Петрович. — Приїжджають на літо, врожай посадити-зібрати, а на зиму назад до міста. То бомжі в їхні будинки поселяються взимку. І так уже допоселялися, що спалили дві чи три хати. Цуплять усе, що не так лежить. Особенно в самотніх бабок. Бугай перескочить через пліт. І що вона йому зробить? Як прийде весна, то тільки й жалоби нам приносять. У того лопати покрали, у того двері, у того відра. Правда, є такі совісніші, які за п'ятьорку чи бутилку дрова порубають. Недавно в одного питаю: "П'єш?". Відповідає, що нє. Кажу: "На тобі 300 гривень, кормитиму тебе тричі на день, і он куча дров перерубати". Розговорилися. Він воєнний конструктор. Служив десь на Сєвєрі на підводних лодках. Розумнійша людина. Як начав мені з фізики і математики формули розказувати, я аж удивився. Питаю: "А чого ж судьба так кинула?". Виявилося, що жінка найшла собі іншого. Розвелися, жилья нема, дітям не нужний — куди дітися? Ночував на вулиці, потім попав сюди.
1 
1
Коментарі