Ексклюзиви
Понеділок, 23 липня 2007 18:16

"У Народичах страшно по вулицях ходити"

Автор: фото: Вікторія МАЙСТРЕНКО
  Микола Приходько та його рідні сестри Анастасія Зимуха і Марія Васьковець після аварії на ЧАЕС не захотіли їхати зі свого села
Микола Приходько та його рідні сестри Анастасія Зимуха і Марія Васьковець після аварії на ЧАЕС не захотіли їхати зі свого села

Жителів села Лозниця на Житомирщині відселили 1986 року, відразу після аварії на Чорнобильській атомній станції. Але в селі й досі живуть люди. По дорозі на велосипеді "Україна" їде 75-річний Микола Приходько.

— Не бачили біля розваленого клубу машини? — питає. — Хлопці з причепами мають приїхати.

Пояснює, що зараз по селах закуповують зелені яблука. За кілограм дають 20 коп. Він назбирав уже сім кулів.

Неподалік зупиняється білий "Запорожець", до водія підходять двоє п"яних чоловіків.

— Це, відімо, по яблука приїхали, — каже Приходько.

Цікавлюся в чоловіків, чи вони збирають яблука. У відповідь лунають матюки.

— Це — п"яниці, їх краще не чіпати, — пояснює Приходько. — Той, що в червоній футболці, — Сашко з сусіднього хутора Росоховське. Тут живе Катя, двоє діток у неї. Сама п"є і його манить сюди. Другий, то Іван, він наш.

Біля дороги на лавочці, складеної з білих цеглин, сидить жінка, поруч — чорно-білий собака. Приходько каже, що це його рідна сестра — 77-річна Анастасія Зимуха, і сідає поруч із нею.

— Моя хата стоїть на іншій вулиці, — розповідає Анастасія. — То я там перш сиділа на кладочці. Але ні, думаю, піду тут сяду, на машини подивлюся. Оце й усі розваги в нас.

Микола Антонович каже, що живе сам.

— Баба моя вмерла, вже четвертий год пішов. Із Ніною ми прожили 48 років мирно, не сварилися. Щоб "мать" загнути — вона мені або я їй — такого ніколи не було.

Його троє дітей живуть у Києві:

— Син Петро, він звукорежисер на кіностудії, приїхав сьогодні, дров нарубати. Але завтра вже поїде.

Приходько жаліється, що в нього в паспорті неправильно записаний рік народження.

Катя сама п"є і його манить сюди

— Я народився у 1932 році, — розповідає. — Після війни робили перепис. Мабуть, батька й матері вдома не було, коли переписували. І секретар записав мене з 1935 року. Коли Чорнобильська вибухнула, нам дев"ять років скинули. Жінки йдуть тепер на пенсію в 46, а чоловіки — у 51 рік. А мені, значить, прийшлось три роки переробить.

До лавочки підходить ще одна жінка. Микола Антонович каже, що і це його сестра — 68-річна Марія Васьковець.

— У мене три сестри, а я четвертий, — сміється він. — Усі тут живуть. Ще менша є Оля, їй 62 роки.

— З Овруча три рази на тиждень їздить машина, — розказує Марія Антонівна про те, як вони тут виживають. — Привозить хліб, крупи. Усе є в машині, аби гроші. Пенсію маємо 400 рубльов, виплачують регулярно. Чорнобильських платять 118 рубльов та 2,60 — гробових. Машина дров коштує 800 гривень. Город садимо потроху. Тварин не тримаємо, навіть курей немає. Живемо, як у місті. Тут вельми коршаки летають та б"ють. Картоплі в полі не можна посадити, бо кабани вириють усе. Вовків не бачили, а зайці по селу бігають. За салом їздимо в Народичі — це звідси 10 кілометрів. Або в Овруч, там шоп"ятниці базар збирається.

— У Народичах страшно по вулицях ходити — поз"їжджався усякий зброд, — продовжує Марія Антонівна. — Самі наркомани живуть. Наш сусід Стьопа, він з сусіднього села, жив у Хмельницькому. Казав, що "не хочу на тому етажі жити, хочу в село". Зайняв хату в Народичах, прибрав там, хотів вже почепити на вікна штори. Поклав їх на стулі, пішов до колонки по воду. Приходить, а штор вже немає. То він перебрався в Лозницю. Живе тепер в колишньому медпункті.

Розповідають, що в селі буває колишній народний депутат Іван Заєць. Він родом із Лозниці.

— Він наш далекий родич, — хвалиться Микола Антонович. — Наш дядько тримав його тітку. Провідує нас. Коли був депутатом, приїжджав з охороною. Хати його вже немає, розібрали. Буханку хліба привезе обов"язково. Сто грамів із ним пив. Водив його на полювання. Хотів побачити бабине та дідове дворище. Він непоганий хлопець. Не гордий. Коли приїде, з усіма бабами поцілується, — сміється.

— Він вивчився та пройшов у люди, — каже Марія Антонівна. — А ми тут повинні горювати. Не сообразили раніше.

Жінки розповідають, що їхні чоловіки вже померли. У Марії — двоє синів, один живе в Києві, другий з нею. В Анастасії четверо доньок.

Старі кажуть, що нікуди звідси не поїдуть.

— Не хочемо родіну кидати, — пояснює Микола Антонович.

Зараз ви читаєте новину «"У Народичах страшно по вулицях ходити"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода