51-річний Мохамед Бенгех приїхав в Україну зі Сьєрра-Леоне 21 рік тому. Живе на Кіровоградщині, в місті Олександрія. А зараз лікується в Києві.
— Тиск підскочив, — пояснює. — От і сьогодні зранку був 170 на 120.
На безіменних пальцях Мохамеда — великі срібні персні. Від нього пахне корвалолом.
— Я старший, ніж за документами, — розповідає. — У 17 років загубив паспорт. У новому потім записали, що я 1960 року народження, а насправді мені вже 51. Я з племені менде. Народився у місті Панбама, за 136 миль від столиці Фрітауна. У Сьєрра-Леоне лише наша родина — Бенгехи. Мій батько, Мохамед, був вождем. Помер 1978-го у віці 98 років.
Питаю, чи й він міг стати вождем.
— Звісно, — каже Мохамед. — Але був молодим, а зараз не хочу. Наші вожді зазвичай лежать у гамаку. Наприклад, якби вождь хотів відвідати Верховну Раду, його привезли б на машині, а до зали занесли б у гамаку.
Залишили у Сьєрра-Леоне рідних?
— У мого батька було 45 дружин. По його лінії мав десь 40 братів і сестер, точно не рахував. Багато з них загинули на війні, зараз маю 20. І ще три сестри по матері. У нашої сім"ї було сім тисяч гектарів землі. Вирощували рис, каву, імбир. Я отримав у спадок половину. У Сьєрра-Леоне найароматніша кава на світі та найкраще пальмове масло! — каже гордо.
Розмовляє він російською. Любить використовувати український прислівник "на жаль".
Навчився доїти корову
— Я, на жаль, захворів на очі, — розповідає про роки, коли вивчав російську мову в Харківському університеті. — Поїхав на операцію в Одесу, в Інститут Філатова. Там познайомився з майбутньою дружиною, Іриною. Вона теж приїхала на операцію. Уже мала сина Сергія, я його всиновив. Тепер йому 27 років.
Розповідає, що у Сьєрра-Леоне для поважного гостя ріжуть козу.
— Це священна тварина. За крадіжку кози можуть посадити на три роки. Козяче молоко у Сьєрра-Леоне не п"ють. А національна страва там — рис. Коли питаєш у сьєрра-леонця чи їв він, — скаже "ні", якщо на столі не було рису.
Пригадує, що коли вчився у Києві, знімав хатину в приватному секторі. Хазяї, старі чоловік та жінка, тримали корову. Допомагав їм косити сіно, навчився доїти корову.
Чим заробляєте на життя?
— Довго викладав англійську мову в школі. Були учні, які дражнили мене "мавпою". Зараз не працюю, бо в учителів мала зарплатня. Купив патент, поставив на ринку палатку. Влітку охолоджував напої та продавав їх торговцям. Заробляю репетиторством, добудовую будинок. Якщо приїжджають чиновники зі Сьєрра-Леоне, — телефонують мені. Я ж мову знаю. Як відкриють у Києві наше посольство — піду туди працювати.
Ми заходимо в кафе. Мохамед знімає куртку й залишається у білій сорочці й смугастій краватці. Махає у себе перед обличчям рукою.
— Погано, що тут курять, — каже невдоволено.
Витягує з "дипломата" три фотографії. На одній — Мохамед з вищою за себе вродливою жінкою в окулярах. Це Ірина. На інших двох — смагляві донька Іма та син Яніджамба.
У Сьєрра-Леоне їздите?
— Торік уперше за 20 років поїхав, бо ж була війна. Моїй мамі Марії вже 79 років. Вона боялася, щоб я приїздив. Я упав їй як сніг на голову. На Андріївському узвозі купив дерев"яне намисто і поїхав.
Питаю у Мохамеда, що означають його персні.
— Нічого, — сміється. — Сподобалися, бо великі. Купив у Сьєрра-Леоне, там срібло дешеве. Такий перстень коштує 10 доларів.
1955, 15 березня — народився у місті Панбама у Сьєрра-Леоне
1983 — закінчив педагогічний коледж
1986 — приїхав до України
1990 — одружився з Іриною
1991 — закінчив Київський інститут фізкультури, переїхав до дружини у місто Олександрія на Кіровоградщині, народився син Яніджамба
1993 — викладав англійську мову в школі, з"явилася на світ донька Іма
1997 — вступив до аспірантури Кіровоградського педінституту
2000 — почав торгувати на ринку в Олександрії
2001 — вступив до Черкаської академії управління, факультет менеджменту
2005 — уперше за 20 років відвідав Сьєрра-Леоне
6 
1
Коментарі